Географічне положення та клімат Африки. Реферат

Вступ

Африка — другий за площею материк земної кулі, який майже симетрично перетинає екватор, поєднуючи дві півкулі в єдину природну систему. Виняткове просторове положення та різнопланові кліматичні умови роблять континент ареною водночас найспекотніших пустель, найвологіших гілей, найдавніших геологічних структур та наймолодших рифтових розломів. Мета цього реферату — всебічно дослідити географічне положення Африки, розкрити чинники, що формують її клімат, а також показати регіональні відмінності й сучасні виклики, пов’язані зі зміною клімату.

Завдання роботи:

• узагальнити дані про координати, площу, крайні точки та берегову лінію материка;
• охарактеризувати тектонічні платформи, основні форми рельєфу й гідрографічну мережу;
• визначити головні кліматотвірні чинники та класифікувати кліматичні пояси Африки;
• проаналізувати регіональні кліматичні особливості та сезонну мінливість основних метеропараметрів;
• оцінити вплив глобальної зміни клімату на природно-ресурсний потенціал та господарську діяльність населення континенту.

---

Географічне положення Африки

Координати, площа та крайні точки

Материк простягається від мису Рас-Енгела (37° 20′ пн. ш.) до мису Агульяс (34° 52′ пд. ш.) і від мису Альмаді (17° 33′ зх. д.) до мису Рас-Хафун (51° 24′ сх. д.). Сучасні супутникові вимірювання уточнюють площу Африки з прилеглими островами до ≈ 30,4 млн км², що становить 20,3 % суходолу планети. Довжина материка з півночі на південь сягає ≈ 8 000 км, а максимальна ширина між мисами Альмаді та Рас-Хафун — ≈ 7 500 км.

Африка займає центр тропічного поясу Землі, тому сонячна радіація тут досягає 200–230 ккал/см² на рік, що на 15–20 % вище, ніж у середньому по планеті.

Берегова лінія, острови, протоки й затоки

На відміну від порізаної берегової лінії Євразії, африканський контур гладкий, а довжина узбереж становить ≈ 26 000 км. Найбільші затоки — Гвінейська (площа акваторії > 500 тис. км²) та Аденська; вузькі протоки — Гібралтарська (14 км) та Баб-ель-Мандебська (26 км) — визначають стратегічні «ворота» між Атлантикою й Середземним морем та між Червоним і Аравійським морями.

Острови:

• Мадагаскар (587 к тис. км²) — залишок давнього Гондванського масиву;
• вулканічні архіпелаги Канари, Кап-Верде, Комори, Реюньйон, Тромелен;
• коралові бар’єрні рифи Сейшел — результат підняття давньої Лаккадівської плити.

Геотектонічна будова та рельєф

У фундаменті континенту лежить Африкано-Аравійська платформа докембрійського віку, що охоплює щити Сахельський, Конґський, Калагарі та Сомалійський. Молоді структури представлено:

• Східноафриканська рифтова система — грабен від Червоного моря до долини Замбезі, де процеси розтягнення кори спричиняють вулканізм (Кіліманджаро, Рувензорі, Ньїрагонґо);
• Атлаські та Капські складчасті системи герцинід та альпійського віку;
• пасмо Драконових гір у Південній Африці — краєва структура палеозойської доби.

Середні висоти материка — ≈ 750 м, найвища точка — Ухуру-пік (5895 м, Кіліманджаро), найнижча — солона западина Ассаль (-155 м).

Внутрішні води й природні ресурси

Басейни великих річок — Ніл, Конґо, Нігер, Замбезі, Оранжева — утворюють складну дренажну систему, де частина водозбору не досягає океанів і закінчується в безстічних западинах (Чад, Окаванґо). Водоспад Інґа (Конґо) має сумарний гідропотенціал > 40 ГВт, а Вікторія — найширший у світі (1,7 км).

Ліхтарними зонами Сахари є артезіанські басейни (Куфра, Термінус), що живлять оазиси та сучасні проєкти крапельного зрошення (Єгипет, Лівія).

Надра континенту зосереджують 30 % світових запасів марганцю, 50 % кобальту, 22 % золота й понад 10 % нафти й природного газу (шельф Гвінейської затоки, Мозамбікська улоговина).

Геополітичне та транспортно-комунікаційне значення

• Суецький канал (1869 р., довж. 193 км) скорочує шлях Європа—Азія на 8 тис. км; сьогодні ним проходить ~12 % світової торгівлі.
• Гібралтар та Баб-ель-Мандеб залишаються «тесними» точками глобальних логістичних ланцюгів.
• Африка — наймолодший континент демографічно: прогноз ООН — ≈ 2,5 млрд мешканців до 2050 р. (понад 25 % населення світу).

---

Клімат Африки

Кліматотвірні чинники

1. Сонячна радіація — максимальне річне підсумування (180–230 ккал/см²), коефіцієнт хмарності < 0,3 у Сахарі.
2. Циркуляція атмосфери — взаємодія пасатів, мусонів та субтропічних антициклонів Азорського й Маскаренського центрів.
3. Холодні (Канарська, Бенгельська, Сомалійська) та теплі (Гвінейська, Мозамбіцька) течії модифікують прибережний клімат, сприяють утворенню туманів і зрошенню або ж обумовлюють пустельність узбереж.
4. Рельєф і підстильна поверхня. Припідняті плато (Ефіопія, Драконові гори) перехоплюють вологі маси, тоді як западини Конґської улоговини утворюють «басейн тепла й вологості».
5. Глобальні кліматичні осциляції — Ель-Ніньйо/Ла-Нінья, Індоокеанський диполь, Моджо африканського мусону.

Кліматичні пояси й області

Пояс	Географічні межі	Середня T, °С	Річні опади, мм	Домінівні повітряні маси	Характерні ландшафти
Екваторіальний	5° пн.–5° пд.	26–28	> 2000	екваторіальні	вологі гілеї, болота, латеритні ґрунти
Субекваторіальний N/S	5–17°	25–28	600–1800	екваторіальні (літо), тропічні (зима)	савани, перехідні ліси
Тропічний (пустельний)	17–30°	22–30 (зима), 35–45 (літо)	< 100	конт. тропічні	пустелі (Сахара, Наміб, Калагарі)
Субтропічний (середземном.)	30–37° N	12–28	250–650	мор. тропічні/помірні	маквіс, оливкові та цитрусові плантації
Субтропічний (пасатний)	28–35° S	15–26	500–1000 (рівномірно)	мор. тропічні	шуббленд, вічнозелені чагарники

Регіональні особливості

Північна Африка (Сахара)

Найбільша «апаратура тепла» планети: річні амплітуди t °С 20–25 °, абсолютний максимум +58 °С (Ель-Азізія). Зони хамади (каменисті), ерги (пісчані), серіри (гравій) чергуються з оазисами фінікової пальми та фоггарами (підземними каналами).

Сахель

Перехідна зона сухих саван з 400–600 мм опадів. Часті посухи, що повторюються з 1970-х (ENSO та Атлантична мультидекадна осциляція) призводять до деградації ґрунтів і міграції населення.

Західна Африка

Гвінейська затока — регіон найвищої конвекції: 3000–4000 мм на рік, 140–160 днів грози; дощі цілий рік, але піки в червні й жовтні.

Центральна Африка (басейн Конґо)

Квазістаціонарна ITCZ зумовлює два максимуми опадів (березень-травень та вересень-листопад). Висока транспірація тропічних лісів (до 5 мм/доба) посилює локальний круговорот вологи.

Східна Африка

Рифтовий рельєф формує накладену висотну кліматичну зональність: від екваторіальних гілей (600 м) до альпійських льодовиків (Кіліманджаро, -7 °С серед. мін. липня). «Дві весни» — короткі дощі (березень-травень) і довгі (жовтень-грудень).

Південна Африка

Морський вплив Бенгельської та Агульясової течій створює різкий градієнт зволоження: мис Доброї Надії — 900 мм, пустеля Наміб — < 50 мм. Капський клімат із зимовими циклонами (червень-серпень) нагадує середземноморський тип.

Острови (Мадагаскар, Рейнюньон)

Сотні тропічних циклонів (траса 15–25° S) приносять 2800–5000 мм опадів на східні навітряні схили; підвітряні плато — у «тіні дощу» (Менабе 300–500 мм).

Атмосферні процеси

• Пасати— головний рушій циркуляції 0–30°: пн.-сх. (континентальний сухий) та пд.-сх. (океанічний вологий).
• Мусони утворюються у травні–жовтні, коли Аравійський півострів і Сахара нагріваються; результат — літній південно-західний вологий потік до Ефіопії та Судану, що живить Ніл.
• Екваторіальна депресія — термальна низька, що піднімається з ITCZ; дає максимум опадів у центрі континенту.
• Субтропічні антициклони (Азорський, Маскаренський, Святої Єлени) визначають суху погоду тропічних широт.

Вплив океанічних течій

Течія	Тип	t води, °С	Ефект
Канарська	холодна	16–22	інверсії, тумани, пустеля Західна Сахара
Бенгельська	холодна	15–19	пустеля Наміб, «костяні береги» Намібії
Сомалійська (літня)	холодна	21–25	сухе східне узбережжя Сомалі
Гвінейська	тепла	26–29	максимум конвекції, грози, рясні дощі
Мозамбіцька	тепла	24–28	зволоження пд.- сх. Мозамбіку й Мадагаскару

Сезонні коливання

Добові амплітуди у Сахарі перевищують 30 °С (завдяки сухому повітрю й радіаційному вихолодженню), тоді як у тропічних лісах коливаються в межах 6–8 °С.
Річні амплітуди зростають із екватора (3–4 °С) до субтропіків (15–20 °С). Максимальні літні температури фіксуються у червні–серпні в Пн. півкулі та грудні–лютому на півдні.

Кліматичні аномалії та стихійні лиха

• Посухи Сахелю (1968–74, 1983–85, 2010–21) призвели до втрати врожаїв проса й сорго, масової міграції в Нігерію та до узбереж Гвінейської затоки.
• Тропічні циклони: «Idai» (2019) — збитки 2 млрд $, понад 1,7 млн постраждалих у Мозамбіку, Зімбабве та Малаві.
• Пилові бурі «хабуби» у Судані й Чаді з вітрами > 20 м/с; підвищують захворюваність на респіраторні недуги.
• Повені Нілу (2020) — рекордний рівень за 100 р., ~100 тис. осіб втратили житло, спалах малярії.

Сучасні тенденції та сценарії зміни клімату

Згідно з IPCC AR6 (2023), Африка нагрілась на +1,2 °С від доіндустріального рівня; за сценарієм SSP2-4.5 приріст може досягнути +2,2 °С до 2050 р., що загрожує:

• скороченням тривалості сезону дощів у Сахелі на 10–20 днів;
• зменшенням врожайності кукурудзи у Південній Африці на 15–25 %;
• деградацією 30–50 % коралових рифів Східної Африки;
• зсувом ареалу малярійного комара Anopheles на 700 км углиб високогір’їв.

Позитивні проєкти адаптації: «Зелена стіна Сахелю» (11 країн, 8000 км лісосмуг), розвиток сонячної енергетики (Benban 1,65 ГВт, Єгипет), запровадження контурного землеробства (Ефіопія).

---

Висновки

1. Африка, завдяки положенню між тропіками та симетричному перетину екватором, демонструє чітку й дзеркально-повторювану кліматичну зональність.
2. Висока інсоляція, пасатно-антициклонічна циркуляція та вплив холодних і теплих течій формують широкий спектр кліматів — від надвологих екваторіальних до надпосушливих тропічних.
3. Рельєфні контрасти (рифтова система, плоскогір’я, високі гори) посилюють різноманіття локальних кліматичних умов і створюють унікальні висотні пояси.
4. Глобальна зміна клімату вже позначається на континенті через посухи, повені, циклони й деградацію екосистем; проте наявні природні ресурси та потенціал відновлюваної енергетики відкривають можливості для сталого розвитку й адаптації.

---

Список використаних джерел

1. Гілецький Й. Р., Богович М. М., Сливка Р. Р. Географія. — Львів: ВНТЛ-Класика, 2003. — С. 91–94.
2. Заставецька О. В., Кузишин А. В. Географія для вступників. — Тернопіль, 2006. — С. 92–96.
3. Пестушко В. Ю., Сасихов В. О., Уварова Г. Є. Географія материків і океанів. — К.: Абрис, 1999. — С. 128–135.
4. World Population Prospects 2024. United Nations DESA.
5. Geography of Africa. Wikipedia, станом на 2025 р.
6. IPCC AR6 WG II — Chapter 9 «Africa».
7. IPCC AR6 WGI Regional Fact Sheet — Africa.