Архітектура Київської Русі: міста і будівлі. Реферат

Вступ

Архітектура Київської Русі становить унікальне явище європейського середньовіччя: вона поєднала поліетнічні ремісничі традиції Півночі та Півдня, синтезувала сакральні канони візантійського світу з глибинними язичницькими символами та виробила власну художню мову, що згодом вплинула на формування української, російської й білоруської архітектури. Метою цього реферату є поглиблений аналіз містобудівних процесів, конструктивних систем і художнього декору будівель Київської Русі з IX по початок XIII ст. Робота удвічі розширює обсяг попередньої версії за рахунок додаткових фактів, ілюстративних прикладів і узагальнень сучасних досліджень.

---

Історико-культурний контекст формування давньоруської архітектури

У другій половині I тисячоліття наша ера слов’янські племена, контактуючи з хазарами, волзькими булгарами, норманами й Візантією, формують політичні союзи й торгові шляхи. Заснування Київського князівства (882 р.) консолідує ці землі та запускає урбанізаційні процеси, що потребують нових типів забудови. Християнізація 988 р. відкрила культурний «коридор» на Балкани й у Малу Азію, де візантійські майстри задавали стандарти сакральної архітектури. Паралельно зберігалися язичницькі традиції дерев’яного зодчества, утворюючи неповторну синкретичну естетику.

---

Соціально-економічні та містобудівні передумови

Матеріальна база

• Торгівля: транзит від Рюрикового «варязького» ареалу до Константинополя перетворив Дніпро на артерію перевезення будівельного каменю, вапна, деревини, металів.
• Ремесла: цегельні майстерні Подолу й Печерська освоїли плінфу товщиною 3-4 см, що чергувалася з кам’яними прошарками.
• Фіската: десятина на потреби церкви та княжого двору фінансувала грандіозні проєкти – звідси символічна назва першого кам’яного храму.

Організаційні чинники

• Ротаційний принцип роботи артілей: сезонні бригади зодчих подорожували між містами (Київ – Чернігів – Полоцьк), популяризуючи єдині стандарти.
• Літописний патронат: згадки про «грецьких майстрів» свідчать, що принаймні керівництво проєктами здійснювали вихідці з Візантії, а чорнова кладка – руками місцевих ремісників.

---

Дерев’яна забудова: конструкції, типологія, декор

Житлова архітектура

1. «Хороми» – ансамблі з кількох зрубів під спільним двосхилим дахом; стіни утеплювали сосновою смолою, дах вкривали гонтом. Галереї-«сіни» слугували перехідними тепловими буферами.
2. Терем – верхній житловий поверх, доступний зовнішніми сходами; часто мав «висячу» світлицю, винесену консолями.
3. «Кліть» – каркасно-стовповий однокамерний будинок із глинобитними стінами у південних регіонах; варіант пізнішої української хати.

Фортифікації та громадські споруди

• Укріплення: дерев’яні кліті з піском між стінками поглинали кінетичну енергію таранів; башти мали шатрові дахи з бойовими майданчиками-«гульбищами».
• «Ярами» називали ярусні комори для зерна, що інтегрувалися в міські стіни й забезпечували продовольчий запас на облогу.
• Торгові ряди: криті «гости́ни» з підніжжями-тротуарами з кругляка й дощок – перший крок до регулярних ринкових площ.

Дерев’яні храми

Планові схеми:

• Чотиристовпна однобанна церква-клеть – типовий сільський храм Х–XI ст.
• Трисрубні ярусні «кораблі» з дашками різної висоти – прототип подільських тризрубних церков.
  Декор: різьблені лиштви, зубчасті коньки-«гребені», поліхромне фарбування стін органічними барвниками (гематит, вапно, сурик).

---

Витоки монументального кам’яного будівництва

Технологічні новації

• Плінфа – плоска обпалена цегла (26 × 13 × 3 см), укладена на товстий вапняний розчин із перетрушкою цегляної крихти для міцності.
• Опус mixtum – почергове укладання рядів плінфи й рваного каменю; забезпечувало гнучкість при осіданні ґрунтів Дніпровського плато.
• Дахівка: жолобчата цегляна черепиця, що зв’язувалася вапняно-розчинним «замком».

«Місто Володимира»

Ансамбль охоплював:

1. Десятинну церкву – 25 × 30 м, 3-нефна, з 2 круглими баштами; внутрішній простір розділяли чотири масивні стовпи.
2. Двоповерховий палац з нижнім службовим ярусом і житловим верхом, критим керамічною черепицею.
3. Княжий двір із галереями-«ходниками», які пов’язували житлові й господарські корпуси.
   Підлогу Десятинної викладали майоліковими плитами (зелена, жовта, чорна полива), що утворювали геометричні килимові орнаменти.

---

Розквіт під Ярославом Мудрим

Софія Київська

• Планова схема: п’ятинефна, 13-банна, з подвійним поясом галерей; довжина 55 м, ширина 37 м.
• Конструктив: нервюрні склепіння центрального нефа – ранній приклад «каркасного» мислення; у підпружних арках застосовано цегляні «клинчасті» перемички.
• Мозаїки та фрески: 177 м² збережених мозаїк (Оранта, Євхаристія) і понад 3000 м² фресок зі світськими сценами; палітра – смальта 38 відтінків.

Золоті ворота

Цегляно-кам’яна арка з надбрамним храмом Благовіщення; бійниця-світловик освітлювала навісну галерею лучників. Фасад вкривав тиньк із червоною вохрою; внутрішнє ядро – дубові палі, скріплені потрійним пасом залізних скоб.

Палацові й монастирські комплекси

• Георгіївський і Ірининський монастирі – компактні триапсидні храми з мозаїчним підлоговим панно, що наслідувало константинопольські зразки.
• Кам’яний «терем» Ярослава – світська будівля з системою печей-«кам’янок», облицьованих полив’яними кахлями.

---

Регіональні школи монументальної архітектури (XI – XII ст.)

Північ

• Софія Новгородська – п’ятибанний варіант із суцільним ступеневим дахом; товщина стін 1,5 м, що компенсувала холодний клімат.
• Антонієв монастир (Новгород): церква Різдва Богородиці (1119) з характерними «заломами» на барабані та профільованими «гребенями» на фронтонах.

Чернігівсько-Переяславський центр

• Спаський собор – восьмистовпний, п’ятибанний, прикрашений плінф’яним орнаментом «потрійної арки», який згодом стане візитівкою чернігівської школи.
• Успенський Печерський собор – зразок шестистовпного типу; притвор із хорами пристосовано під князівську усипальню.

Романсько-галицький осередок

• Успенський собор Ярослава Осмомисла – двоярусні аркади фасадів, вікна-«бійниці» обрамлені шафрановим пісковиком.
• Церква Св. Пантелеймона: перспективні портали заглиблювалися на 90 см у масу стіни, створюючи контраст світлотіні, подібний до романських темників Рейнської області.

---

Еволюція храмової типології в XII ст.

Перехід до чотиристовпних схем

Із економічних міркувань та через зміну літургійної практики масивні шестистовпні храми поступилися чотиристовпним, які забезпечували безопорний простір центрального нефа. Зменшення діаметра барабана до 5-6 м дозволяло зводити баню без підпружних арок, застосовуючи легші дерев’яні конхи.

Баштові композиції

Храми-«свічки» (володимиро-суздальська та полоцька лінія) розвинули вертикальний акцент за рахунок високого піддашшя барабана й стрімких закомар, що алюдували на бойові вежі. Чернігівський Борисоглібський собор демонструє першу спробу поєднати храм і меморіал княжого роду.

---

Синтез мистецтв: живопис, мозаїка, пластика, майоліка

• Фреска «a secco» (по сухому тиньку) полегшила анімальну орнаментику та світські сюжети, що не завжди схвалювалися візантійськими каноністами.
• Мозаїчні підлоги – терракотові й із смальти; композиції «корзиною» (шаховий порядок кладки) забезпечували довговічність при температурних коливаннях.
• Шиферна різьба: ікони-пластини з графічним прорізом орнаменту відлунювали прийоми дерев’яної різьби; їх масово виробляли майстерні Білоозера й Чернігова.

---

Будівельні ремесла та організація праці

На великих майданчиках діяло до 300 людей:

• Кам’яниці готували блоки, сортували плінфу;
• Печники обпалювали цеглу в «яружних» печах просто поруч із будівництвом;
• «Рубачі» тесали дерев’яні риштування, що одночасно служили підмурками в’язових колон;
• Фрескатори працювали «ланцюгом»: тинькар-маляр-позолотник за 2-3 дні проходили одну «карту» стіни, доки не висох розчин.

---

Збереження й реставрація пам’яток Київської Русі

• XVI ст. – перша реставрація Софії митрополитом Петром Могилою: барокові фронтони, тиньк, позолота бань.
• 1880-ті – розкопки В. Антоновича та В. Хвойки, консервація фундаментів Десятинної.
• 1930-ті – аварійне укріплення Золотих воріт; 1982 р. – будівництво павільйону-консервації (дискусійний серед фахівців).
• XXI ст. – цифрове лазерне сканування Софії Київської (проєкт UNESCO «Heritage at Risk»), 3-D реконструкції Новгорода й Чернігова.

---

Висновки

1. Синкретизм стилів: дерев’яна будівельна традиція зрубних і каркасних систем надала пластичності кам’яній архітектурі Русі та згодом трансформувалася в аркатурно-пілястровий ордер.
2. Візантійська спадщина була творче переосмислена: хрестовокупольна схема отримала багатобанний розвиток, а мозаїчний декор доповнили світські фрески.
3. Регіоналізація у XII ст. зумовила розмаїття локальних шкіл: північна «холодна» архітектура, романсько-галицька пластика, чернігівський декоративний орнамент.
4. Технічний прогрес (плінфа, черепиця, майоліка) ішов пліч-о-пліч із удосконаленням організації праці, що дозволило за століття звести понад 150 кам’яних храмів.
5. Спадкоємність: принципи просторової композиції Софії Київської й Успенського собору стали основою українського бароко XVII ст. та модерністичних експериментів XX ст.

Отже, архітектура Київської Русі – це не лише сторінка історії, а живий фундамент української культурної ідентичності, що й нині формує естетичний код міст Східної Європи.

---

Література

1. Асєєв Ю. Архітектура Київської Русі. – К.: Будівельник, 1969.
2. Попова О. Монументальне малярство Київської Русі. – К., 2015.
3. Толочко П. Стародавній Київ. – К.: Либідь, 1997.
4. Кучера М. Софія Київська: історія та сучасність. – К., 2011.
5. Радзивілівський літопис: факсимільне видання. – СПб., 1905.
6. Плахов Г. Будівельна техніка давньої Русі. – М., 1983.
7. Пламеницька О. Архітектура Галицько-Волинської Русі. – Львів, 2004.
8. UNESCO. Digital Preservation of Early Medieval Heritage in Eastern Europe. – Париж, 2021.