Україна має багатовікову історію, у якій чільне місце посідають видатні особистості — діячі культури, освіти та науки. Їхні здобутки формували національну свідомість, розвивали літературу, музику, театральне і кіномистецтво, засновували освітні інституції. Ці люди не лише збагатили культурну спадщину, а й виборювали право на вільний розвиток української мови та ідентичності.
Пропонуємо познайомитися з 28 ключовими особистостями, які залишили вагомий слід в історії України.
- 1. Василь-Костянтин Острозький
- 2. Павло Чубинський
- 3. Агатангел Кримський
- 4. Володимир Антонович
- 5. Олесь Гончар
- 6. Олександр Довженко
- 7. Микола Костомаров
- 8. Іван Котляревський
- 9. Соломія Крушельницька
- 10. Пантелеймон Куліш
- 11. Леся Українка
- 12. Микола Лисенко
- 13. Петро Могила
- 14. Сергій Параджанов
- 15. Григорій Сковорода
- 16. Йосип Сліпий
- 17. Василь Стус
- 18. Іван Франко
- 19. Маркіян Шашкевич
- 20. Тарас Шевченко
- 21. Андрей Шептицький
- 22. Ісмаїл Гаспринський
- 23. Михайло Вербицький
- 24. Володимир Вернадський
- 25. Василь Симоненко
- 26. Іван Дзюба
- 27. Іван Миколайчук
- 28. Любомир Гузар
1. Василь-Костянтин Острозький
Князь Василь-Костянтин Острозький увійшов в історію тим, що за його ініціативою у 1576 (за іншими даними 1578) році заснували Острозьку академію. Там викладали «сім вільних наук»: граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію та музику. Це була перша в Україні «слов’яно-греко-латинська» школа, яка сформувала підґрунтя для розвитку національної освіти.
Цікаво знати: У відомій картині Яна Матейка «Люблінська унія» можна відшукати постаті представників роду Острозьких, яких сучасники називали «некоронованими королями Русі».
2. Павло Чубинський
Павло Чубинський — етнограф, фольклорист і громадський діяч, який співпрацював із журналом «Основа» та Київською громадою. У 1863 році він опублікував вірш «Ще не вмерла Україна», мотив якого був частково запозичений із польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та сербських повстанських пісень. Саме цей твір згодом став гімном України. У 1873-му він був управителем справ Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, а після підписання Емського указу 1876 року — заарештований і висланий із України.
Додатковий штрих: Текст Чубинського надихнув композитора Михайла Вербицького на створення музики до національного гімну.
3. Агатангел Кримський
Агатангел Кримський — один із найвизначніших у світі дослідників Сходу, знав близько 60 мов, а також був талановитим письменником. У його збірці «Пальмове гілля» поєднано оригінальні твори й переклади арабської поезії українською мовою. З 1918 року він обіймав посаду секретаря Всеукраїнської Академії Наук. Серед визначних праць — «Українська граматика» та «Нариси з історії української мови». У 1941 році вчений був репресований радянською владою й помер в ув’язненні.
4. Володимир Антонович
Володимир Антонович — представник руху «хлопоманів», які виступали за повернення польської шляхти до українського коріння. У журналі «Основа» (1861–1862) він опублікував статтю «Моя сповідь», де закликав поляків усвідомити власне українське походження. Антонович — голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881) та автор низки історичних праць. Його ініціативи вплинули на формування «нової ери» (1892) — домовленості між галицькими народовцями та польсько-австрійськими колами.
5. Олесь Гончар
Український прозаїк Олесь Гончар уславився своїми романами «Прапороносці», «Тронка», «Людина і зброя». Проте найбільший резонанс викликала його книга «Собор» (1968), яку радянська влада заборонила майже на 20 років. Після розпаду СРСР Гончар став активним учасником становлення Товариства української мови та Народного Руху України.
6. Олександр Довженко
Від 1926 року Олександр Довженко працював режисером-постановником на студіях Одеси, Києва та Москви. Визнання отримав його фільм «Звенигора» (1929), що став помітним явищем у європейському кінематографі. Серед інших відомих робіт — кіноповість «Україна в огні», за яку митця критикували радянські функціонери. У період «відлиги» він написав статтю «Мистецтво живопису і сучасність», де закликав розширити межі соціалістичного реалізму.
7. Микола Костомаров
Микола Костомаров — ад’юнкт-професор кафедри російської історії Київського університету та один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846). Він розробив його програмні документи, включно з «Книгою буття українського народу». Своїми публічними лекціями зацікавив широку аудиторію, квитки на них розкуповували за місяць наперед.
8. Іван Котляревський
Під час російсько-французької війни 1812 року Іван Котляревський сформував український козацький полк. З 1817 до 1821 він був директором Полтавського театру. Саме Котляревський подарував українській літературі «Енеїду» (1798) — перший твір, написаний живою народною мовою, а також відомі драми «Наталка Полтавка» й «Москаль-Чарівник».
9. Соломія Крушельницька
Соломія Крушельницька — українська оперна співачка з Галичини. Її дебют відбувся у 1893 році на сцені Львівської опери. Вона вдосконалювала майстерність в Італії та виступала на провідних сценах Європи й Америки. Партнерами Крушельницької були легендарні вокалісти Енріко Карузо, Тітто Руффо і Федір Шаляпін. Композитор Джакомо Пуччіні назвав її «найчарівнішою Батерфляй», подарувавши власний портрет із відповідним написом.
10. Пантелеймон Куліш
Пантелеймон Куліш — один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846). Учасника цієї організації заарештували за антиурядову діяльність. Пізніше Куліш редагував у Петербурзі перший український журнал «Основа» (1858–1863). У його творчому доробку — роман «Чорна рада» та створена ним українська абетка «кулішівка».
11. Леся Українка
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) — поетеса, драматург, перекладач і громадська діячка. Найвідоміші твори — «Лісова пісня» (1911) та «Бояриня» (1913). Зростала вона в родині письменниці Олени Пчілки та була небогою вченого й публіциста Михайла Драгоманова. Її творчість стала символом незламного духу українців.
12. Микола Лисенко
Микола Лисенко здобув освіту в Лейпцизькій та Петербурзькій консерваторіях. Він заклав основи національної музичної традиції, створивши перші дитячі опери — «Коза-Дереза», «Пан Коцький», а також оперні шедеври «Різдвяна ніч» і «Тарас Бульба». Саме Лисенка нерідко називають «гетьманом української музики».
13. Петро Могила
Петро Могила народився в родині молдавського господаря та угорської князівни. Він навчався у Львівській братській школі й Замойській академії, був учасником Хотинської битви. На початку XVII ст. стає архімандритом Києво-Печерської лаври, а згодом, у 1632–1647 роках, — митрополитом Київським і Галицьким. Восени 1631 року заснував Лаврську школу, яку об’єднали з Київською братською. Так постала Києво-Могилянська колегія. Автор богослужбової книги «Требник» (1646).
14. Сергій Параджанов
Сергій Параджанов, вірменин за походженням, став одним із засновників українського поетичного кіно. Світову славу йому принесла стрічка «Тіні забутих предків» (1964) за твором Михайла Коцюбинського. Через те, що його роботи не вписувалися в рамки соцреалізму, Параджанова репресували на 15 років.
15. Григорій Сковорода
Григорій Сковорода — український філософ, поет і просвітитель, який викладав етику та поетику в колегіумах Харкова й Переяслава. У своїх творах наголошував, що людина стає щасливою, коли пізнає себе та займається тим, що відповідає її природним здібностям. Сковорода — автор «Саду божественних пісень» і збірки байок «Басни харковскія». Його вислів «Світ ловив мене, але не спіймав» став крилатим на всю Україну.
16. Йосип Сліпий
Після смерті митрополита Андрея Шептицького (1944) Йосип Сліпий очолив УГКЦ. У 1946 його звинуватили у «ворожій діяльності проти УРСР» та засудили до ув’язнення. Він провів 18 років на каторзі, а після звільнення (завдяки старанням президента США Джона Кеннеді та Папи Павла VI) виїхав до Рима. Там розпочав відбудову української церкви та став фундатором Українського католицького університету.
17. Василь Стус
Василь Стус — одна з найяскравіших постатей українського шістдесятництва. У 1965 він разом з іншими інтелектуалами взяв участь у протестній акції в кінотеатрі «Україна», за що його виключили з аспірантури. У 1970 році за кордоном вийшла збірка «Зимові дерева», а вже за два роки Стуса засудили за «антирадянську агітацію». У 1980 році отримав новий термін і помер у таборі. Поет був вихідцем із Донбасу та номінувався на здобуття Нобелівської премії.
18. Іван Франко
Іван Франко став одним із засновників Русько-української радикальної партії (РУРП). Згодом відійшов від соціалістичних поглядів і вступив до Української національно-демократичної партії (УНДП). Філологічна секція Наукового товариства імені Шевченка, яку він очолював, сприяла піднесенню гуманітарних наук. Франко почав літературну творчість у 1870-х і став одним із найпотужніших діячів українського національного відродження.
19. Маркіян Шашкевич
Маркіян Шашкевич відомий як ініціатор національного відродження в західноукраїнських землях. Навчаючись у духовній семінарії та Львівському університеті, він разом із однодумцями заснував гурт «Руська трійця» (1832) і став співавтором альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Він також один із перших переклав «Слово про похід Ігорів» українською мовою.
20. Тарас Шевченко
У 1840 році в Петербурзі вийшла перша збірка поезій Тараса Шевченка — «Кобзар», що ознаменувала новий етап у розвитку української літератури. Шевченко також був відомим художником, створив офорти, об’єднані в альбом «Живописна Україна» (1844). Його твори на історичну тематику, як-от «Дари в Чигирині» та «Смерть Б. Хмельницького», стали класикою українського образотворчого мистецтва.
21. Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький очолював Українську греко-католицьку церкву та був активним учасником громадського життя. Він став депутатом віденського парламенту й Галицького сейму, проте виступав переважно з освітянськими ініціативами. З його допомогою засновано Український національний музей та Земельний банк у Львові. Під час російської окупації (Перша світова війна) Шептицького вивезли до Росії. По поверненні митрополит заснував Львівську богословську академію, яка у 1928 році була єдиним українським вищим навчальним закладом на територіях у складі Польщі. У роки Другої світової війни виступав проти нацистських злочинів, допомагав євреям переховуватися від переслідувань, проте водночас не заперечував проти формування дивізії «Галичина».
22. Ісмаїл Гаспринський
Ісмаїл Гаспринський — письменник, педагог та громадсько-політичний діяч кримськотатарського народу. Його обирали гласним Бахчисарайської міської думи, а згодом і головою міста. Займався розбудовою народної освіти, випускав підручники, зокрема «Ходжа-і-суб’ян» («Учитель дітей»), який став найпопулярнішим виданням у тюркському світі. У 1883 році заснував газету «Терджиман» («Перекладач»), а 1905-го започаткував перше кримськотатарське жіноче періодичне видання «Алємі нісван» («Жіночий світ»).
23. Михайло Вербицький
Український священник і композитор Михайло Вербицький є автором музики до пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Текст було вперше надруковано в часописі «Мета» за 15 січня 1864 року, а вже наступного року о. Михайло написав музику. Перше виконання гімну відбулося 10 березня 1865 р. в Перемишлі.
24. Володимир Вернадський
Володимир Вернадський очолив Комісію з організації Академії наук і Української Національної бібліотеки за часів гетьмана Скоропадського. У 1918 році його обрали першим президентом Української Академії наук. Він ініціював створення біохімічної лабораторії та запровадив інноваційні напрями досліджень, що стали основою для розвитку наукової думки в Україні.
25. Василь Симоненко
Василь Симоненко — один із найщиріших представників української поезії 1960-х. Дебютував збіркою «Тиша і грім» (1962), а «Земне тяжіння» (1965) видали посмертно у Мюнхені. Помер дуже рано, на 29-му році життя, але його вірші за глибиною часто порівнюють із творчістю Шевченка.
26. Іван Дзюба
Іван Дзюба — письменник і літературознавець, автор резонансної праці «Інтернаціоналізм чи русифікація» (1965), у якій критикував національну політику СРСР. За відстоювання прав українських митців та опозиційну діяльність потрапив до в’язниці (1972). У 1989 році брав участь у створенні Народного Руху України за перебудову, залишаючись принциповим і активним діячем.
27. Іван Миколайчук
Іван Миколайчук — талановитий кіноактор, режисер і сценарист. Він зіграв провідні ролі у фільмах «Тіні забутих предків» (С. Параджанов), «Пропала грамота» (Б. Івченко) та «Білий птах з чорною ознакою» (Ю. Іллєнко). Як режисер створив стрічку «Вавилон ХХ» (1979). Творчість Миколайчука збагатила українське кіно своєю автентичною образністю.
28. Любомир Гузар
Блаженніший Любомир Гузар очолював Українську Греко-Католицьку церкву з 2001 по 2011 рік. У 2005-му він переніс резиденцію УГКЦ до Києва вперше за 45 років, ініціював будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового на Лівобережжі. У 2011-му добровільно склав повноваження і став для багатьох українців символом морального лідерства. Був членом ініціативної групи «Першого грудня», яка виступала за суспільний діалог та відповідальність.
Ці 28 діячів культури, освіти та науки не лише творили українську історію, а й надихали сучасників долати виклики свого часу. Від засновників освітніх закладів до реформаторів правопису й сміливих кінорежисерів — кожен із них залишив потужну спадщину. Знайомство з їхнім життєвим шляхом допомагає зрозуміти, як формується національна ідентичність і як важливо зберігати та розвивати власну культуру.
Корисна порада для читачів: продовжуйте досліджувати біографії українських постатей, адже вивчення їхніх праць та ідей відкриває нові можливості для творчості, наукових відкриттів і духовного збагачення.
