У 2005 році Україна приєдналася до Болонського процесу, проте навіть сьогодні багато студентів не до кінця розуміють, чим ця система відрізняється від колишньої радянської. Адже, попри нову назву та формальне впровадження кредитно-модульної моделі, у реальності українська вища освіта часто лишається «декомунізованою» версією радянської.
То в чому ж суть Болоньї, чому її головні ідеї не прижилися в Україні та як усе це впливає на студентів?
- Що таке Болонська система і чому її запровадили в Європі?
- Як Болонська система виглядає в Україні і чому її називають «радянською»?
- Як працює оцінювання студентів у межах Болонського процесу?
- Рейтингові бали vs «палочки–галочки»
- Шкала ECTS: A, B, C, D, E, FX, F
- Чому в Україні кредитна система працює не так, як задумано?
- Сутність кредитів: чому це не просто години
- Як вибрати предмети в межах Болонської системи?
- Хто такі бакалаври і магістри насправді?
- Основні проблеми впровадження Болонської системи в Україні
- Як Болонський процес сприймають студенти в Україні та за кордоном?
- Що заважає реальній імплементації Болонської системи?
- Перспективи: як має виглядати справжня Болонья в Україні?
Що таке Болонська система і чому її запровадили в Європі?
Болонський процес розпочався 1999 року в межах Європейського Союзу. Ключовою метою було спростити мобільність студентів між вишами ЄС та створити єдину систему зі зрозумілим виміром знань. У результаті:
- Запровадили кредитну систему (ECTS), яка відображала витрачені зусилля на кожен курс.
- Розмежували бакалаврат і магістратуру, щоби структурувати рівні вищої освіти та полегшити порівняння дипломів.
- Увели рейтингову систему оцінювання, завдяки якій загальна оцінка не розраховується як середнє арифметичне, а підсумовується за результатами роботи упродовж семестру.
Це мало наблизити європейські виші до світових лідерів, зокрема американських університетів, і зупинити відтік талантів. ЄС прагнув створити гнучкий ринок праці та високу конкуренцію серед випускників, що стимулювало б інновації в освіті.
Як Болонська система виглядає в Україні і чому її називають «радянською»?
До Болонського процесу у нас діяла класична радянська модель:
- Єдина «повна» вища освіта тривалістю п’ять років і диплом спеціаліста.
- 5-бальна система оцінювання, орієнтована переважно на результат іспиту.
- Вузькопрофільні програми, де відсутній гнучкий вибір дисциплін.
Формально ж зараз:
- Маємо поділ на бакалаврів і магістрів, проте бакалаврат часто нагадує стару спеціалізовану програму.
- У документах фігурують 100 рейтингових балів і кредити ECTS, та на практиці викладачі нерідко виставляють оцінки «по-старому» (наприклад, у 5-бальній системі), а потім штучно переводять їх у «болонські» формати.
- Вибір дисциплін часто номінальний: або розписаний університетом, або відбувається лише на рівні вузьких спеціалізацій.
Усе це залишається досить схожим на радянську модель, а «болонські» моменти нерідко існують лише на папері.
Як працює оцінювання студентів у межах Болонського процесу?
Рейтингові бали vs «палочки–галочки»
Ідея Болоньї: студент має набирати бали впродовж усього семестру, виконуючи завдання, відвідуючи пари, складаючи модульні контрольні тощо. Іспит може бути важливим, але його внесок у підсумкову оцінку – лише частина (скажімо, 40% від максимуму).
- У Європі це стимулює постійну активність студента: якщо «провалити» семестр, уже не врятуєшся однією успішною сесією.
- В Україні ж чимало викладачів досі орієнтуються лише на іспит або формують власні «тіньові» системи («п’ять балів», «галочка–палочка», складні коефіцієнти тощо).
Шкала ECTS: A, B, C, D, E, FX, F
- A й E різняться кількістю набраних балів (від 90+ до 50).
- FX означає, що студент може доробити додаткові завдання і таки «закрити» курс.
- F свідчить про необхідність знову проходити навчання або обирати інший предмет.
В Україні ж такі літери часто залишаються лише в заліковках чи в електронних документах, а реальна практика може мати куди більше спільного з оцінюванням радянського зразка.
Чому в Україні кредитна система працює не так, як задумано?
Сутність кредитів: чому це не просто години
В оригінальній Болонській системі кредит вимірює витрачені зусилля на курс, причому увага зосереджена на обсязі виконаної роботи, а не лише на кількості лекцій чи практичних годин. Однакові кредити з різних дисциплін означають, що студент витратив схожий рівень зусиль і часу.
В українських реаліях:
- 1 кредит = 36 годин (орієнтовно) – здебільшого нараховується автоматично за прослухані лекції та відвідані семінари.
- Якщо студент хоче змінити спеціальність, він часто змушений «перескладати» предмети, бо рахується різниця в годинах. При цьому його попередні кредити не завжди визнають.
По суті, нема єдиного підходу до розрахунку зусиль і не працює вільна «міграція» між вишами чи спеціальностями, що передбачає Болонський процес.
Як вибрати предмети в межах Болонської системи?
Одне з головних досягнень Болоньї – можливість обирати дисципліни відповідно до власних інтересів і професійних планів. У більшості країн ЄС:
- Існують обов’язкові предмети та варіативні (із кількох треба вибрати один-два) і ще вільний пул із різних факультетів чи навіть університетів.
- Студенти можуть планувати власний розклад і зміщувати акценти на ті курси, які їм цікаві та корисні.
В Україні найпрозоріше це реалізовано в НаУКМА (Києво-Могилянська академія), але в решті ЗВО вибір часто зводиться до формальних двох-трьох «спеціалізацій», які читають паралельно. Якщо ти обрав «міжнародну журналістику», водночас відвідувати курс «політичної журналістики» вже неможливо, бо пари за розкладом збігаються. У результаті система свободи вибору перетворюється на вузькопрофільне навчання з жорстким планом.
Хто такі бакалаври і магістри насправді?
Болонська система поділяє вищу освіту на:
- Бакалаврат – загальна (універсальна) вища освіта тривалістю 3–4 роки, із максимальними можливостями вибору дисциплін.
- Магістратуру – поглиблена спеціалізація, що дає конкретний професійний профіль.
В ідеалі бакалаврат дає широкі знання та готує до можливого перекваліфікування в майбутньому, а магістратура забезпечує вужчу експертизу.
В Україні ж:
- Бакалаврат часто теж наближений до вузької спеціалізації, бо немає реальної свободи курсів.
- Магістратура сприймається як необхідний крок, щоб «запобігти службі в армії», далі жити в гуртожитку чи отримати перепустку в аспірантуру.
У результаті не виконується початкова ідея: бакалаврат не дає достатньо вибору та гнучкості, а магістратура залишається формальним «продовженням» освіти без якісного перерозподілу спеціальних знань.
Основні проблеми впровадження Болонської системи в Україні
- Поверховість змін
Болонські терміни і правила є в офіційній документації, але не в щоденній практиці. - Формальний вибір дисциплін
Студентам рідко надається реальна свобода в комплектації власного розкладу. - Фіктивні ECTS
Викладачі й далі використовують «5-бальну» шкалу, а потім штучно переводять її в «болонську». - Недооцінений бакалаврат
Він перетворений на кваліфікаційно спрямовану підготовку, а не на різносторонню базу знань. - Консерватизм освітньої спільноти
Багато ректорів, деканів і викладачів звикли працювати «по-старому» й не хочуть перебудовувати програму, бо це вимагає додаткового менеджменту та гнучкості.
Як Болонський процес сприймають студенти в Україні та за кордоном?
У багатьох європейських країнах теж виникали протести проти надмірної «урізаності» чи «формальності» нового підходу:
- Іспанія, 2008 рік: студенти обурювалися, що посилена вимога постійного навчання заважала їм працювати.
- Австрія й Німеччина, 2009 рік: протестували через збільшену кількість екзаменів і надто «фрагментарні» знання.
- 2010-ті роки: хвиля критики щодо вартості навчання та перетворення магістратури на дороге «елітне» продовження.
В Україні ж ситуація складніша через радянську спадщину і небажання студентів та їхніх батьків виходити із зони комфорту. Молодь часто хоче швидко отримати диплом, а паралельно працювати, тому «активність увесь семестр» здається обтяжливою. А батьки іноді скептично ставляться до того, що в 18–19 років можна самостійно обирати навчальні предмети.
Що заважає реальній імплементації Болонської системи?
Головною перешкодою лишається консерватизм:
- Університети не квапляться переходити до справжнього ринкового підходу, адже радянська модель дає більше контролю та не потребує складних управлінських рішень.
- Студенти часто не проти такої «спрощеної» схеми, бо це дає можливість поєднувати роботу і навчання, не надто занурюючись у систему кредитів.
- Суспільство загалом не вимагає від університетів повної реформи, оскільки побоюється «розмитості» спеціальностей і недоліку професійної підготовки.
Насправді ж повноцінна Болонська система не потребує колосальних бюджетів чи складних законодавчих змін. Вона спирається на менеджмент і прозорий облік того, які предмети, скільки кредитів та як саме студенти опановують протягом семестру.
Перспективи: як має виглядати справжня Болонья в Україні?
- Прозора система рейтингу
Університетам потрібно провести аудит своїх методик оцінювання та остаточно перейти на ECTS, де A, B, C, D, E, FX, F мають реальне значення, а не декоративні літери в документах. - Справжній вибір дисциплін
Задля цього виші можуть об’єднуватися за профілем, обмінюватися викладачами й аудиторіями, щоби надати студентам ширший асортимент предметів. - Розуміння суті кредитів
Кредити – це не просто години, а вимір складності та обсягу самостійної роботи. Студенти повинні знати, як розподіляти свої 240 (чи 300) кредитів і які наслідки це матиме для їхнього подальшого працевлаштування. - Повноцінний бакалаврат
Головна ідея – універсальна підготовка, у межах якої студент може змінювати напрями. Завдання магістратури – поглиблювати спеціальність, а не просто «давати другий диплом». - Активна роль студентів
Якщо молодь не усвідомлює, що її участь у виборі курсів та оцінюванні власних знань – це норма, доти прогресу не буде. Студентам потрібен не тільки «галочний» підхід «склав іспит – отримав диплом», а й розуміння логіки цієї реформи.
Болонська система в Україні існує поки що «на папері». Її впровадження нерідко обмежується формальністю, коли старі освітні методи прикрито новими назвами. Але якщо чітко прописати вибір предметів, перевести оцінювання в реальні 100-бальні рейтинги, а кредити розподіляти чесно, то вища освіта може стати гнучкою, зрозумілою та конкурентоспроможною.
Таку реформу не зробити швидко й безболісно, однак вона здатна суттєво вплинути і на рівень підготовки фахівців, і на їхню успішність на ринку праці. Зрештою, саме в цьому й полягає справжній сенс Болонського процесу.
