Якщо вас цікавить, хто такий Юрій Яновський і чому його вважають одним із найпомітніших представників української неоромантичної літератури, у цій статті ви знайдете відповіді на основні запитання про життєвий та творчий шлях письменника.
- Дитинство
- Освіта та перші кроки до літературної творчості
- Як розпочався творчий шлях Юрія Яновського
- Робота в «Одеському Голлівуді» та новий творчий етап
- Пережити 1930-ті: як Юрій Яновський уникав репресій
- Друга світова війна і післявоєнні виклики
- Поворот у долі та Сталінська премія
- Творча спадщина і значення в українській літературі
- Нагороди та вшанування пам’яті
Дитинство
Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове, яке нині має назву Нечаївка (Кіровоградська область). При хрещенні він отримав ім’я Григорій, проте, коли настав шкільний вік, батьки почали кликати його Юрієм, і саме під цим іменем він увійшов в історію української літератури.
Родина Яновського мала козацьке коріння: його дід по батькові належав до козацької старшини, однак дворянський титул родині так і не затвердили. Батько письменника – заможний землевласник Іван Миколайович Яновський, а мати – освічена та далекоглядна Марія Мусіївна Здольник, яка навчалася в Чигиринському жіночому монастирі й закінчила чотирирічне училище на відмінно.
Освіта та перші кроки до літературної творчості
У 1909 році Юрко вступив до церковнопарафіяльної школи в Тетянівці, а вже наступного року перейшов до земської школи в Нечаївці. Талант хлопця до навчання помітила його тітка Ганна Миколаївна Вільчинська, яка мешкала в Єлисаветграді (нині Кропивницький). Саме вона запросила племінника до міста, де він успішно склав вступні іспити й став учнем місцевого реального училища.
Зі шкільною медаллю Юрій закінчив навчання у 1919 році. Тоді ж почалися його перші робочі спроби на різних радянських посадах: він працював інструктором у статистичному бюро, інспектором у робітничо-селянській інспекції, служив у повітпродкомі. Водночас навчався у механічному технікумі. Проте справжнє покликання Юрій Яновський відчув, коли в травні 1922 року переїхав до Києва й вступив на електромеханічний факультет політехнічного інституту.
Як розпочався творчий шлях Юрія Яновського
Письменницька дорога Юрія Яновського взяла свій початок у 1922 році, коли в газеті «Пролетарська правда» вийшов його перший вірш російською мовою «Море» (підписаний псевдонімом Георгій Ней). До переходу на українську мову спонукали тодішні представники футуристичного руху, передусім Михайль Семенко. Вже у 1924 році газета «Більшовик» під його керівництвом надрукувала перші твори Яновського українською: поему «Дзвін» та новелу «А потім німці тікали».
Поворотним пунктом стало запрошення Семенка до Харкова. Разом із молодим поетом Миколою Бажаном Юрій Яновський переїхав у тодішню столицю України, де з’явилася його перша прозова збірка новел «Мамунтові бивні» (1925).
Робота в «Одеському Голлівуді» та новий творчий етап
У період 1926–1927 років Яновський працював головним редактором сценарного відділу на Одеській кінофабриці (ВУФКУ). Фактично він був художнім керівником цього «Одеського Голлівуду», де продюсував та редагував сценарії, підтримуючи розвиток українського кінематографа. Своєю неординарністю й щирим прагненням розвивати новітнє мистецтво України він вирізнявся серед колег і був відвертим ентузіастом. На жаль, це й стало причиною його дострокового звільнення.
Повернувшись спочатку до Харкова, а згодом – до Києва, Юрій Яновський продовжував творити. Він зазнавав тиску радянської цензури й неодноразово був змушений коригувати власні задуми або тимчасово припиняти публікації.
Пережити 1930-ті: як Юрій Яновський уникав репресій
Тривожні 1930-ті були часом масових репресій української інтелігенції. Твори Юрія Яновського мало друкували, а театри не ставили його п’єси. За спогадами матері письменника, допоміг уціліти драматург Всеволод Вишневський, відомий автор «Оптимістичної трагедії». Саме він підтримав Яновського, розмістивши його новий роман «Вершники» у московських виданнях і посприявши постановці його п’єс у московських та ленінградських театрах.
Справжнє визнання «Вершників» (1935) прийшло після публікації в «Роман-газете». Книга мала читацький успіх і навіть викликала захоплення у французького письменника Луї Арагона, який назвав Яновського «українським Гомером».
Друга світова війна і післявоєнні виклики
Під час Другої світової війни Юрій Яновський був військовим кореспондентом на 2-му Українському фронті й паралельно працював редактором журналу «Українська література». Також він брав участь у підготовці серії видань «Фронт і тил», а після завершення війни (у 1945 році) був кореспондентом на Нюрнберзькому процесі.
У 1947 році роман «Жива вода», де автор порушив тему відродження України після воєнних втрат, піддався нищівній критиці радянських ідеологів за буцімто «спотворення дійсності». Письменника змусили публічно каятися, після чого його твори майже перестали друкувати, а самого Яновського звільнили з посади редактора журналу «Українська література». Настали часи матеріальної скрути, і щоб утримуватися, він навіть продавав домашню бібліотеку.
Поворот у долі та Сталінська премія
Ситуація раптово змінилася у 1948 році, коли Всеволод Вишневський у московському журналі «Знамя» опублікував нові «Київські оповідання» Яновського. Ця добірка в дусі соціалістичного реалізму отримала високу оцінку тодішнього радянського керівництва. У результаті Юрій Яновський став лауреатом Сталінської премії третього ступеня (1949) і здобув офіційне визнання.
Здавалося б, за таких умов письменник міг розгорнути сміливі задуми: планував написати роман про Лесю Українку та цикл творів про діячів Києво-Могилянської академії. Однак 25 лютого 1954 року життя Юрія Яновського обірвалося через фатальну помилку лікарів, які неправильним лікуванням спричинили загострення виразки та перитоніт.
Творча спадщина і значення в українській літературі
Юрій Яновський залишив по собі велике різножанрове надбання:
- Романи: «Майстер корабля», «Чотири шаблі», «Вершники» та ін.
- Новели й оповідання (понад 70), серед яких чимало ввійшли до золотого фонду української прози.
- Драматургія: сім п’єс, що розкривали широкий спектр суспільних тем.
- Поезія: збірка «Прекрасна УТ (Україна Трудова)».
- Публіцистика і чотири кіносценарії, що демонструють його багатогранність як митця.
Чільне місце в спадщині посідає роман «Майстер корабля» (1928), де Яновський оспівав юність, енергію, прагнення до творення й підніс професію майстра до рівня справжнього життєвого покликання. Цей твір надихнув багатьох сучасників, адже він увиразнив найкращі риси українського неоромантизму.
Нагороди та вшанування пам’яті
Окрім Сталінської премії (1949), письменник свого часу був відзначений орденом Трудового Червоного Прапора (1939). У серпні 1958 року на будинку в Києві, де мешкав Юрій Яновський, встановили меморіальну дошку з бронзовим барельєфом на його честь.
Важливою пам’яткою став літературний музей у рідному селі письменника – Нечаївці. Також на честь Юрія Яновського названо вулиці в низці міст України: Одесі, Кривому Розі, Краматорську, Кропивницькому, Львові, Баштанці й інших.
«Юрій Яновський: коротка біографія» – це не просто розповідь про життєвий шлях талановитого українського письменника, а й наочний приклад того, як у складних історичних обставинах можна було зберегти творче покликання й любов до рідної культури. Від перших кроків у літературі, де юного поета заохочували майстри футуризму, й до лаврів Сталінської премії – доля Яновського сповнена не лише здобутками, а й драматичними випробуваннями.
За час свого життя він устиг залишити вагому спадщину, яка й досі надихає читачів. Його твори перекладено багатьма мовами й включено до шкільної програми, адже вони допомагають краще зрозуміти як епоху перших десятиліть ХХ століття, так і одвічні цінності – прагнення до свободи, гідності, творчої самореалізації та відродження української ідентичності.
Пам’ятаймо про Юрія Яновського, чиє полум’яне слово лунає крізь роки й нагадує нам: культура нації – це наречена з колиски, яку варто берегти та збагачувати постійно.