Василь Семенович Стус (6 січня 1938 р., с. Рахнівка, Вінниччина — 4 вересня 1985 р., табір № 389/36, Пермський край) — український поет-шістдесятник, перекладач, літературознавець, публіцист і правозахисник, двічі політв’язень радянського режиму. Посмертно реабілітований 1990 року, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991) та Герой України (2005).
Дитинство і формування світогляду
- Переїзд на Донбас. Щоб уникнути колгоспного закріпачення, родина переїхала 1941 р. до Сталіного (нині Донецьк).
- Голодні повоєнні роки залишили глибокий слід: хлопчик працював з тачкою, пас чужу корову за їжу, рано відчув ціну праці та освіти.
- Самоук-школяр: у перший клас пішов потайки, ще не маючи шести років, але вже вмів читати.
Освіта та перші кроки у творчості
- 1954 р. закінчив школу зі срібною медаллю й обрав філологію в Сталінському педінституті (червоний диплом, 1959).
- Учителював на Кіровоградщині, служив в армії, працював редактором газети «Социалистический Донбас».
- В аспірантурі Інституту літератури НАН УРСР (1963) розробляв проблеми теорії літератури, готував дебютну збірку «Круговерть» (1965).
Правозахисна діяльність Василя Стуса
- 1965 р. — перший публічний протест: на прем’єрі «Тіней забутих предків» Стус закликав зал «стати проти тиранії».
- Перше ув’язнення (1972–1979): 5 років таборів + 2 роки заслання, конфіскація 500 віршів і десятків перекладів.
- Гельсінська група: після звільнення приєднався до правозахисників, працював робітником-формувальником, аби утримувати сім’ю.
- Друге ув’язнення (1980–1985): 10 років таборів суворого режиму + 5 років заслання. Там, у с. Кучино, поет помер під час сухого голодування.
Творчий шлях поета
| Рік | Збірка / книжка | Примітки |
|---|---|---|
| 1965 | «Круговерть» | дебют; Хмельницький |
| 1970 | «Зимові дерева» | видана за кордоном |
| 1971 | «Веселий цвинтар» | Мюнхен |
| 1972 | «Час творчості / Dichtenszeit» | двомовне видання |
| 1986 | «Палімпсести» | вірші 1971–1977 рр. |
| 1990-1995 | Шеститомне зібрання творів | після смерті |
- Переклади: Гете, Рільке («Сонети до Орфея»), Пауль Целан, Кіплінг, Лорка, Унгаретті та ін.
- Епістолярій: листи до сина Дмитра стали моральним заповітом («Освіта — це вид гігієни», «Мати свій характер»).
- Письменник-верлібрист: остання конфіскована книга «Птах душі» майже повністю написана верлібром.
Внесок у національну культуру
Стус називав українську «мамина мова» й обстоював її навіть у російськомовних школах Донбасу. Разом із іншими «шістдесятниками» (Дзюба, Чорновіл, Світлична) він став «оголеним нервом» епохи, поєднавши поезію із громадянською відвагою.
Вшанування памʼяті Василя Стуса
- Нагороди: Державна премія ім. Т. Шевченка (1991, зб. «Дорога болю»), звання Героя України (2005).
- Пам’ятники та топоніми: монументи у Вінниці, Тернополі, Львові, Краматорську; вулиці й сквери Василя Стуса у понад 20 містах України та у Варшаві.
- Освітні заклади: Донецький нацуніверситет, київська школа № 200, львівський НВК – усі носять ім’я поета.
- Премія ім. В. Стуса заснована 1989 р. незалежною творчою інтелігенцією.
- Культурні проєкти: сайт-музей «СтусЦентр», кінофільми «Просвітлої дороги свічка чорна», «Заборонений», «Ваш Василь», аудіодиск «Живий голос Василя Стуса».
- Щороку 4 вересня на Байковому цвинтарі проходить Стусівський вечір-реквієм.
Цитати, що формують характер
«Головне — мати свій характер… Воля міцніє в подоланні перешкод».
«Поет — це людина. Насамперед добродій».
«Бути радянським громадянином — значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся».
Чому коротка біографія Василя Стуса актуальна сьогодні
Історія поета показує, що слово здатне зруйнувати стіни таборів, а внутрішня свобода сильніша за фізичні кайдани. Його твори й сьогодні надихають на культурний опір, уточнюють поняття гідності й нагадують про ціну прав людини.