Василь Стефаник (1871–1936) – видатний український письменник-новеліст, громадський діяч та політик, чия творчість стала знаковою для української літератури кінця XIX – початку XX століть. Про найважливіші події життя і творчість цього видатного українця читайте далі.
Де народився Василь Стефаник?
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в заможній селянській родині у селі Русові (нині Івано-Франківська область). Батько зробив усе можливе, щоб його син отримав гарну освіту.
Освіта і перші громадські кроки письменника
З 1878 року Василь навчався у початковій школі в рідному селі, пізніше – у Снятинській школі та польській гімназії в Коломиї. Саме там його вперше виключили за участь у таємній учнівській організації. Після цього, у 1890 році, він продовжив навчання в Дрогобицькій гімназії, де активно долучився до громадського життя, зокрема познайомився з Іваном Франком.
Як Василь Стефаник став письменником?
У 1892 році Стефаник вступив на медичний факультет Краківського університету, однак швидко зрозумів, що медицина – не його покликання. Він почав цікавитися літературою, зблизився з діячами польського імпресіонізму, і в 1900 році остаточно залишив навчання, повністю присвятивши себе творчості.
Літературна діяльність Василя Стефаника
Перші новели Василя Стефаника з’явилися у 1897 році в газеті «Праця». Успіх прийшов після виходу збірки «Синя книжечка» (1899), яка отримала схвальні відгуки від Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського та інших літераторів. Згодом були випущені збірки:
- «Камінний хрест» (1900)
- «Дорога» (1901)
- «Моє слово» (1905)
У своїх новелах письменник гостро зображував трагічну долю селянства, чим заслужив назву «поета загибаючого села», хоча сам він це заперечував, говорячи, що прагнув показати справжню «велику музику» душі українця.
Громадсько-політична діяльність
Окрім письменницької праці, Стефаник активно займався політикою. У 1908–1918 роках він був депутатом австрійського парламенту, захищаючи права пригнічених народів. У січні 1919 року очолював делегацію ЗУНР у Київ з нагоди проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР.
Останні роки життя та пам’ять про Стефаника
1928 року радянська влада надала письменникові персональну пенсію, але він відмовився від неї у 1933 році на знак протесту проти Голодомору та репресій в Україні. Замість цього Василь Стефаник отримав підтримку від митрополита Андрея Шептицького, яку він роздав нужденним.
Помер Стефаник 7 грудня 1936 року після тривалої хвороби. Його поховано в рідному Русові. У пам’ять про письменника відкрито музей, випущено поштову марку, встановлено пам’ятник у Львові, а ім’я Стефаника носить Івано-Франківський педагогічний інститут.
Василь Стефаник у шкільній програмі
Новели «Новина» та «Камінний хрест», написані на основі реальних подій з життя галицьких селян, входять до програми середньої школи. Ці твори вражають читача своєю глибокою художньою правдою і є визнаними зразками української літератури.
Василь Стефаник залишив після себе творчість, яка стала важливою складовою української культури, і сьогодні залишається актуальною завдяки своєму глибокому психологізму та реалістичному зображенню життя.