Пантелеймон Куліш: коротка біографія

Пантелеймон Куліш (1819–1897) – одна з найпомітніших постатей українського культурного відродження в ХІХ столітті. Його спадок як письменника, поета, перекладача, фольклориста, історика й видавця суттєво вплинув на розвиток української літератури й мови. Куліш був не лише талановитим літератором, а й активним громадським діячем, який наполегливо працював над розбудовою національної освіти і становленням українського друкованого слова.

Майбутній письменник народився 26 липня (7 серпня) 1819 року в містечку Вороніж (тепер Шосткинський район Сумської області) у родині заможного селянина і дочки козацького сотника. Він був другою дитиною в сім’ї. Мати Катерина, хоч і була неписьменною, надзвичайно шанувала народні звичаї та фольклор і передавала синові українські пісні, казки й перекази. На формування юного Куліша особливо вплинула сусідка Уляна Терентіївна Мужиловська, яка підтримувала пристрасть хлопця до читання і знань. Початкову освіту Пантелеймон здобув у місцевого дяка і в школі при церкві св. Миколая, пізніше навчався у Новгород-Сіверському повітовому училищі та гімназії.

Пантелеймон Куліш і складнощі здобуття освіти

Попри сильне зросійщення середніх навчальних закладів, Куліш із юнацьких років розвивав у собі зацікавлення українською історією та фольклором. Часто він згадував, що мав «доволі мороки, поки почав розмовляти так, як пишуть у книжках». У 1837 році покинув гімназію та, заробляючи приватними уроками, вирушив до Києва, щоб продовжити навчання. Хоча Куліш був лише вільним слухачем словесного і правничого факультетів Київського університету (1837–1839), саме ці роки стали вирішальними для становлення його як майбутнього науковця і письменника.

Саме в університетському середовищі він познайомився з Михайлом Максимовичем – видатним філологом і фольклористом, який незабаром став його наставником і другом. За сприяння Максимовича у 1840–1841 роках вийшли друком перші етнографічні нариси Куліша, що засвідчили його талант дослідника народного життя.

Арешт і участь у Кирило-Мефодіївському братстві

Дружба з Миколою Гулаком, Миколою Костомаровим, Василем Білозерським, а згодом і з Тарасом Шевченком, привела Куліша до спілкування з Кирило-Мефодіївським братством – таємною громадсько-політичною організацією, що прагнула відродження України. Хоча явних доказів його причетності до діяльності братства не знайшли, він потрапив під арешт у березні 1847 року у Варшаві. Суд врахував і факт, що напередодні було надруковано «Повість про український народ» (1846), де звучали ідеї, співзвучні думкам членів товариства. В результаті Куліш отримав покарання у вигляді ув’язнення в Петропавлівській фортеці та заслання, спочатку на В’ятку, а потім до Тули. Йому було заборонено друкуватися, тому свої твори автор публікував під різними псевдонімами аж до смерті Миколи I.

За кілька місяців до арешту Пантелеймон Куліш одружився з Олександрою Білозерською (відомою пізніше під псевдонімом Ганна Барвінок). Весілля відбулося 22 січня 1847 року, а старшим боярином був сам Тарас Шевченко.

Творча діяльність

Після заслання (1847–1850) Куліш повернувся до Петербурга й працював у статистичному відділі Міністерства державного майна. Цей період відзначився активною науковою та літературною працею: він публікував дослідження про Миколу Гоголя, упорядкував перше повне зібрання творів письменника й написав його біографію. У 1856–1857 роках з’явився роман «Чорна рада» (спершу російською мовою), який став першим історичним романом в українській літературі.

Справжньою гордістю Куліша стала двотомна збірка «Записки о Южной Руси» (1856–1857), де він зібрав і детально описав фольклорні, історичні та етнографічні матеріали. Ця праця викликала схвальні відгуки сучасників, зокрема Тараса Шевченка, який захоплено назвав її «пречудовою і вельми благородною працею».

Видавнича діяльність і «Граматка»

Важливою сторінкою його життя було заснування власного видавництва й друкарні для підготовки серії дешевих народних книжок під назвою «Сільська бібліотека». Упродовж трьох років вийшло 39 номерів таких видань, де друкувалися твори самого Куліша, Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Ганни Барвінок та інших. Також тут вперше побачила світ збірка «Народні оповідання» Марка Вовчка.

У 1857 році Куліш видав перший український буквар «Граматку». Ця книга стала справжнім проривом у поширенні рідної мови, адже навчальні тексти були підготовані «кулішівкою» – фонетичним правописом, який Куліш розробив і який згодом став основою сучасного українського правопису.

Переїзд до Варшави і зміна поглядів

У 1864 році, працюючи державним службовцем, Куліш переїхав до Варшави. Там він обіймав посаду директора з духовних справ і брав участь у перекладі польського законодавства. Завдяки спілкуванню з місцевою інтелігенцією й ознайомленню з польськими джерелами української історії, ставлення Куліша до козацького минулого змінилося. У кількох наукових працях він почав різко критикувати збройні виступи минулих епох, що відштовхнуло від нього частину українських інтелігентів. Після невдалих спроб об’єднати поляків та русинів у боротьбі проти Австро-Угорщини його пропольські настрої остаточно зійшли нанівець, поступившись місцем русофільським ідеям.

Переклади та останні роки життя Пантелеймона Куліша

На схилі віку Куліш усамітнився у своєму маєтку Мотронівка на Чернігівщині. Тут він багато перекладав: серед його робіт – 13 драм Вільяма Шекспіра, твори Джорджа Байрона, Фрідріха Шіллера, Йоганна Вольфганга Гете й Генріха Гейне. Іван Франко відзначав високу якість цих перекладів і вважав, що версії Шекспіра від Куліша можуть гідно представляти Україну на європейському рівні.

Важливою віхою стала робота над перекладом Біблії. Розпочавши цю титанічну працю в 1860 році, Куліш об’єднав зусилля з Іваном Нечуєм-Левицьким і вченим-фізиком Іваном Пулюєм. У 1881 році побачив світ «Новий Заповіт» у їхньому перекладі. Проте значна частина рукописів «Старого Заповіту» згоріла під час пожежі в Мотронівці, і роботу над книгою довелося починати з нуля. Остаточно переклад був завершений уже після смерті Куліша.

Помер Пантелеймон Олександрович 2 (14) лютого 1897 року на хуторі Мотронівка від застуди. Поховали його там-таки, де пройшли останні роки його життя.

Оцінка діяльності та спадщина Пантелеймона Куліша

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» українського письменства. Такі оцінки не дивують, адже він:

• Написав перший історичний роман в українській літературі – «Чорна рада».
• Став фундатором першого українського часопису «Основа».
• Заснував першу українську друкарню в Російській імперії, що сприяла популяризації українського слова та появі нових імен.
• Створив «кулішівку» – важливу сходинку до сучасного українського правопису.
• Перекладав світову класику, розширюючи україномовний культурний простір.

Багато ідей письменника випередили свій час, тому не завжди сучасники сприймали їх однозначно. Утім, його працездатність і внесок у різні галузі українознавства стали міцним підґрунтям для подальших поколінь дослідників і митців.

Ушанування пам’яті Пантелеймона Куліша

Сьогодні в Україні є чимало вулиць, бульварів і площ, названих на честь Пантелеймона Куліша. На будинку у Відні, де він перекладав Біблію, встановлено пам’ятну дошку. Існує також Міжнародна літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша, яку заснували 2011 року для підтримки письменників, журналістів, науковців та меценатів.

У 2018 році в Києві звели пам’ятник Пантелеймону Кулішу, а до 200-річчя від дня його народження (2022 рік) відкрили ще один монумент на малій батьківщині – у селищі Вороніж Сумської області. Крім того, Національний банк України випустив ювілейну монету, а Укрпошта – поштову марку, присвячену видатному письменнику. Його роман «Чорна рада» вже багато поколінь поспіль вивчають учні 11 класу, усвідомлюючи не лише історичну цінність твору, а й відчуваючи глибокий національний дух.

Пантелеймон Куліш, попри складність його характеру та неоднозначність поглядів, став одним із головних будівничих української культури та літератури ХІХ століття. Його наполегливість, любов до рідної мови й народних традицій, а також праця над правописом і перекладами світової класики заклали підмурівок українського духовного простору. Його творчість і наукові розвідки й дотепер викликають зацікавлення дослідників та надихають митців на нові проєкти, зміцнюючи позиції української літератури у світовому контексті.