Остап Вишня (1889–1956), справжнє ім’я якого – Павло Михайлович Губенко, увійшов в історію української літератури як один із найвидатніших майстрів сатиричної прози XX століття. Він став засновником нового жанру – «усмішки» та прославився своїми фейлетонами, що мали величезний вплив на читачів різного віку.
Розглянемо, як розвивався життєвий шлях Остапа Вишні від дитинства й до останніх днів.
Дитинство
Майбутній письменник народився 1 (13) листопада 1889 року на хуторі Чечва, що поблизу села Грунь на Полтавщині (нині – Сумська область), у багатодітній селянській родині відставного солдата та його дружини. Усього в сім’ї виховувалося 17 дітей, і маленький Павло був шостим. Батько працював на поміщика, а мати займалася господарством і доглядом за дітьми.
З дитинства Остап Вишня вирізнявся допитливістю, рано навчився читати. Попри бажання стати вчителем, фінансові труднощі спонукали родину відправити його до Київської військово-фельдшерської школи, де навчання було безкоштовним. У 1907 році він успішно закінчив навчання та розпочав фельдшерську практику: спочатку в армії, а потім – у хірургічному відділенні лікарні Південно-Західних залізниць.
Освіта та перші кроки до сатиричної творчості
Паралельно з роботою в лікарні Павло Губенко займався самоосвітою: екстерном склав іспити за гімназійний курс і в 1917 році став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. Однак революційні події та початок громадянської війни не дали йому можливості завершити навчання.
У 1919 році він керував Медико-санітарною управою міністерства шляхів УНР у Кам’янці-Подільському, де й з’явився перший друкований сатиричний твір під підписом «П. Грунський». Уже навесні 1920-го Павла заарештували за «активну громадянську діяльність». Через рік, не знайшовши «компромату», його звільнили.
Як Остап Вишня сформував свій письменницький стиль
У 1921 році Павло Губенко почав співпрацювати з республіканською газетою «Вісті ВУЦВК», згодом перейшов до «Селянської правди». Саме там, 22 липня 1921 року, вперше з’явився підпис «Остап Вишня» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!». Відтоді розпочалася активна письменницька діяльність Остапа Вишні, яка принесла йому неабияку популярність.
Він працював у літературних об’єднаннях «Плуг» та «Гарт», був одним з організаторів і редакторів перших випусків журналу «Червоний Перець». Продуктивність письменника вражала: десятки і сотні фейлетонів щороку, численні збірки («Українізуємось», «Вишневі усмішки» та ін.), а його твори розходилися нечуваними для того часу тиражами.
Роки ув’язнення
У грудні 1933 року письменника знову заарештували, висунувши звинувачення в «контрреволюційній діяльності й тероризмі». Спочатку Остапа Вишню засудили до розстрілу, згодом замінили покарання 10 роками ув’язнення. Він відбував цей строк у таборах Ухти (Комі АРСР), працював на різних роботах і часто опинявся на межі життя та смерті.
Письменника переслідували важкі умови та постійна загроза страти: етапи в лютий мороз, хвороби, ізолятори. Однак доля розпорядилася так, що Остап Вишня вижив, вийшовши на волю в грудні 1943 року.
Повернення до творчості
Вже в лютому 1944 року у газеті «Радянська Україна» з’явилася його усмішка «Зенітка», що миттєво розлетілася по фронтах і часто звучала в радіоефірах. Образ діда Свирида, головного героя цієї усмішки, уособлював кращі риси українського характеру – дотепність, життєрадісність і волю до перемоги.
По завершенні Другої світової війни Остап Вишня займався перекладами світової класики (Гоголь, Чехов, Марк Твен, О.Генрі, Нушич, Гашек), працював у журналі «Перець», активно зустрічався з читачами. У 1955 році радянські судові органи реабілітували письменника, проте роки таборів остаточно підірвали його здоров’я – у вересні 1956-го Остап Вишня помер від серцевого нападу.
Творчість Остапа Вишні
Заслугою Остапа Вишні вважають створення особливого жанру – «усмішка», що походить від традиційного фейлетону, але є більш народним і лаконічним. Його гострі й водночас ліричні твори розвінчували людські вади – заздрість, страх, зверхність, брехливість, – але й прославляли любов до життя, природи, людини.
Особливим успіхом користувалися збірки «Мисливські усмішки», де автор майстерно змалював красу української природи та передав народний гумор. Тиражі книжок Остапа Вишні сягали мільйонів примірників, що було вражаючим показником для того часу.
Пам’ять про письменника
Ім’я славетного гумориста увічнене в назвах вулиць у багатьох містах України – від Києва й Одеси до Луганська й Харкова. На малій батьківщині, у селі Грунь Сумської області, діє Літературно-меморіальний музей Остапа Вишні. Подібний музей створений і в селі Кринки на Херсонщині. У 2014 році до 125-річчя з дня народження письменника Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом 2 гривні.
Твори Остапа Вишні й досі вивчають у шкільній програмі, а такі його шедеври, як «Мисливські усмішки», «Перший диктант» чи «Як ми учились», надихають нові покоління читачів. Максим Рильський згадував про Остапа Вишню як про «сонце», яке притягувало й зігрівало людей своєю щирістю та неповторним гумором.
Остап Вишня лишається унікальною постаттю в українській літературі та історії. Він пройшов складний шлях від юного фельдшера, який рятував хворих не тільки лікуванням, а й гумористичними оповідями, до письменника-мученика, котрий навіть у засланні не втрачав віри й уміння усміхатися. Його творчість була пройнята любов’ю до народу, а спадщина – це справжній приклад сили слова, здатного дарувати надію і радість у найскрутніші моменти життя.