Микола Гурійович Куліш (18 грудня 1892 р., с. Чаплинка, нині Херсонщина — 3 листопада 1937 р., урочище Сандармох, Карелія) — український письменник, драматург і громадський діяч, чия доля стала символом “Розстріляного відродження”. Виходець із бідної селянської родини, він пройшов шлях від учня церковно-парафіяльної школи до визнаного класика національної драматургії, чию творчість перекладали й ставили далеко за межами України.
Дитинство та формування характеру
- Походження. Батько-наймит і мати-козачка забезпечили синові лише початкову освіту, зате прищепили допитливість і любов до народної творчості.
- Перші наставники. Учитель Володимир Губенко організував збір коштів, аби талановитий хлопець зміг учитися далі в Олешківському міському училищі, а згодом у чоловічій гімназії.
- Псевдоніми й перші тексти. У рукописних журналах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела» юний автор підписував сатиричні вірші псевдонімом Гурій Коняга. Саме там зародилася його любов до драматургії.
Війна, революція та “офіцер-літератор”
- Перша світова. Закінчивши Одеську школу прапорщиків (1915), Куліш воював на фронті, друкував вірші в польових газетах і ставив одноактні п’єси для солдатів.
- Революційні роки. Після поранення й повернення на Херсонщину він очолив місцеву раду, сформував селянський полк Червоної армії й став начальником штабу повітових військкоматів. Організаторський хист поєднався з вірою у соціальні зміни, що пізніше відіб’ється у його п’єсах.
Освітянин та видавець
У 1920-х Куліш поринув у культурне будівництво:
- організовував школи, ясла й дитсадки в Дніпровському повіті;
- створив український буквар «Первинка»;
- редагував харківську газету «Червоний шлях»;
- став президентом найвідомішої літературної групи «ВАПЛІТЕ» (1926) й потім увійшов до «Пролітфронту».
Творчість Миколи Куліша
| Рік | Жанр / напрям | Назва твору | Суть та новаторство |
|---|---|---|---|
| 1924 | соціально-побутова драма | «97» | Перший потужний голос про голод на Херсонщині; викликав фурор у театрі ім. І. Франка. |
| 1925 | побутова комедія | «Отак загинув Гуска» | Гостра сатира на міщанство й обивательську свідомість. |
| 1927 | абсурдна трагедія | «Народний Малахій» | Проблема фанатичної віри в «нову людину»; переконлива психодрама. |
| 1929 | філософсько-інтелектуальна драма | «Мина Мазайло» | Конфлікт українізації та русифікації в родині; досі актуальна для шкільної програми. |
| 1929 | алегорично-психологічна драма | «Патетична соната» | Синтез слова й музики: драматургічна “симфонія” революційних років 1917-1919. |
| 1933 | соціально-метафорична драма | «Маклена Граса» | Польська тематика як дзеркало українських соціальних криз, заборонена після премʼєри. |
Репресії Миколи Куліша
На початку 1930-х його вистави піддали нищівній “критичній обробці”. У 1934 р. Куліша виключили з КП(б)У та Спілки письменників, звинуватили в «буржуазному націоналізмі» й «тероризмі».
- Грудень 1934: арешт НКВС.
- Березень 1935: 10 років концтаборів (Соловки).
- 3 листопада 1937: розстріл у Сандармосі під Карелією разом із понад тисячею українських інтелігентів.
- 1956: посмертна реабілітація за відсутністю складу злочину.
Вшанування пам’яті
- Театри. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр носить ім’я М. Куліша з 1990 р.
- Вулиці й бібліотеки в багатьох містах України.
- Літературно-мистецька премія ім. Миколи Куліша (заснована 2011 р.) підтримує сучасних драматургів і публіцистів.
- Шкільний канон. «Мина Мазайло» та «Патетична соната» включені до чинної програми з української літератури.
Чому варто читати Миколу Куліша сьогодні
- Актуальність тем. Мова, ідентичність, соціальна справедливість та свобода творчості — питання, що лишаються живими і зараз.
- Новаторська форма. Експерименти з ритмом, гротеском і музичним ладом випередили європейський театр свого часу.
- Потужна емоція. Реалістичні діалоги й трагікомічні ситуації зворушують навіть століття потому.
Микола Куліш за десять років активної літературної праці створив драматичний доробок світового рівня. Попри репресії й заборони, його п’єси повернулися на сцену й у підручники, а ім’я драматурга назавжди закарбувалося у золотому фонді української культури.