Микола Гоголь (1809–1852) – видатний письменник та драматург українського походження, який прославився своїми творами, написаними російською мовою. Хоча його найвідоміші праці належать до класики російської літератури, сам Гоголь завжди відчував духовний і культурний зв’язок з Україною. Як стверджують сучасні дослідники, він є водночас визначною постаттю в обох літературах – українській та російській.
- Походження та ранні роки
- Навчання та перші літературні спроби
- Викладацька діяльність та зосередження на літературі
- «Мертві душі» – головне життєве завдання Миколи Гоголя
- Ключові твори та літературний спадок
- «Тарас Бульба» – історія, фольклор і козацький дух
- Микола Гоголь у контексті української та російської літератур
Походження та ранні роки
Народився Микола Гоголь 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Сорочинці на Полтавщині, в сім’ї поміщика, який захоплювався домашнім театром і писав п’єси українською мовою. Невдовзі родина переїхала до села Василівка, де й минули його дитячі роки. Батько Миколи походив зі старовинного козацького роду й уважався нащадком Остапа Гоголя – відомого козацького гетьмана Правобережної України кінця XVII століття.
Після смерті батька, коли Миколі було 15 років, його вихованням здебільшого займалася бабуся Тетяна Семенівна. Саме вона прищепила онуку глибоку любов до рідного слова, пісні та фольклору. Микола збирав українські народні пісні, приказки та прислів’я, записував лексичні матеріали для майбутнього українсько-російського словника. Він згодом неодноразово підкреслював, що без цих «живих літописів» йому було б складно зрозуміти історію України.
Навчання та перші літературні спроби
У 1818–1819 роках юний Гоголь навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 рік – у Ніжинській гімназії вищих наук. Тут йому прищепили зацікавлення гуманітарною освітою, особливо літературою та театром. Він із задоволенням брав участь у гімназичних виставах і почав робити перші кроки в письменництві: публікував свої твори в рукописних журналах та альманахах.
У 1828 році, маючи намір стати відомим літератором, Гоголь вирушає до Петербурга. Проте матеріальні труднощі змусили його влаштуватися чиновником у Департамент уділів. Згодом Микола знайомиться з відомими російськими письменниками, зокрема В. А. Жуковським та О. С. Пушкіним, що позитивно вплинуло на його подальший творчий шлях.
Викладацька діяльність та зосередження на літературі
Після кількох спроб здобути посаду професора історії в Київському університеті святого Володимира, Гоголь у 1834 році стає ад’юнктом кафедри історії в Санкт-Петербурзькому університеті. Утім, за півтора року він полишає викладання, зрозумівши, що справжнє покликання – це література.
У 1835 році Гоголь розпочинає роботу над романом «Мертві душі». У 1836-му на сценах Петербурга й Москви ставлять його комедію «Ревізор», яка відразу ж стає резонансною подією. Незабаром письменник вирушає за кордон: живе у Німеччині, Франції, Швейцарії, а найбільше – в Італії. Саме там він завершує першу частину «Мертвих душ».
«Мертві душі» – головне життєве завдання Миколи Гоголя
Починаючи з 1840 року Гоголь потерпає від важкої нервової недуги. У липні 1845-го він вперше спалює майже закінчену другу частину «Мертвих душ», а після паломництва до Єрусалима продовжує роботу над новою редакцією. Однак 12 (24) лютого 1852 року, в стані глибокої душевної кризи, кидає у вогонь і цю версію рукопису. Зрештою зберігаються лише п’ять розділів, опублікованих уже після смерті автора.
21 лютого (4 березня) 1852 року Микола Гоголь пішов з життя внаслідок виснаження – як фізичного, так і духовного. Спочатку його поховали на цвинтарі Данилова монастиря в Москві, але 1931 року рештки перепоховали на Новодівичому цвинтарі.
Ключові твори та літературний спадок
Творчий доробок Миколи Гоголя налічує близько 30 творів, і він часто продовжував удосконалювати їх навіть після публікації. Перший друкований твір – романтична поема «Ганц Кюхельгартен» (1828), що вийшла під псевдонімом В. Алов, не здобула визнання і була знищена самим автором.
Значним успіхом користувалися дві збірки «українських» повістей – «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1831–1832). Після цього Гоголь видав збірки «Миргород» та «Арабески» (1835), які зміцнили його репутацію. У «Миргороді» представлені, зокрема, «Тарас Бульба», «Вій» та «Старосвітські поміщики». Згодом побачили світ «Петербурзькі повісті» (за хронологією створення вони охоплюють «Невський проспект», «Портрет», «Записки божевільного», «Ніс», «Коляска», «Шинель»).
Комедія «Ревізор» (1836), за сюжетом підказаним О. Пушкіним, викриває несправедливість і зловживання чиновників. Сам Гоголь описував свій задум так: «У “Ревізорі” я зібрав усе погане, що тоді знав, і посміявся з усього за один раз».
«Тарас Бульба» – історія, фольклор і козацький дух
Окремо слід відзначити повість «Тарас Бульба», що базується на вивченні фольклору, історичних документів про Запорізьку Січ та козацькі повстання. Ідея твору виникла ще у 1830-х роках, а робота над текстом тривала близько десяти років. Існує дві редакції повісті: перша (1835) та друга (1842). У другій редакції з’явилися додаткові сюжетні лінії, нові розділи і змінений фінал.
Микола Гоголь у контексті української та російської літератур
Перша половина ХІХ століття стала періодом, коли чимало українських авторів писали російською мовою – це було зумовлено історичними та культурними обставинами. До цієї когорти належали також Григорій Квітка-Основ’яненко, Петро Гулак-Артемовський, Іван Котляревський, Тарас Шевченко (у прозі й щоденниках).
Видатний бібліограф Володимир Дорошенко наголошував, що Гоголь, будучи українцем, змушений був писати російською, аби його твори здобули широке визнання. Академік Мирослав Попович підкреслював, що письменник «належить і до спадщини української, і до спадщини російської». Відомий український поет і видавець Іван Малкович називав його «видатним українським письменником, який писав російською і став класиком російської літератури».
Зрештою в українській освіті відбулася суттєва зміна: творчість Миколи Гоголя вирішили перенести з програми «Зарубіжна література» до «Української літератури». Так, повість «Тарас Бульба» тепер вивчають у 9 класі середньої школи як частину національної літературної спадщини.
Пам’ять про Миколу Гоголя зберігають численні пам’ятники та топоніми. Його ім’ям названо вулиці, навчальні заклади й бібліотеки в Україні та поза її межами. На честь письменника названо кратер на Меркурії, у різні роки випускалися поштові марки та пам’ятні монети. Феномен Гоголя надихає митців і досі: йому присвячено фільми, фестиваль «ГогольFest», український літературний подкаст «Вуса Гоголя» тощо.
На Полтавщині діє національний музей-заповідник Миколи Гоголя, що входить до туристичних маршрутів «Гоголівськими місцями». У 1929 році в селі Великі Сорочинці створили літературно-меморіальний музей, де відвідувачі можуть дізнатися ще більше про життя та творчість цього непересічного письменника.
Микола Гоголь, попри складний життєвий та творчий шлях, став одним із найбільш читаних і знаних у всьому світі авторів. У його творах реалістичне зображення дійсності поєднується з яскравою фантазією й тонким гумором. Водночас ключові мотиви – козацька звитяга, духовність, фольклорні традиції України – роблять його спадщину унікальною. Навіть після майже двох століть від дня смерті, Микола Гоголь залишається одним із найважливіших творців літературної спадщини, що об’єднує українську й російську культури, а його ім’я, як він і передбачав, стало «щасливішим» за долю самого автора.