Михайло Стельмах – одна з найяскравіших постатей української літератури ХХ століття. Його твори вирізняються глибоким ліризмом, любов’ю до рідного краю та щирою прихильністю до свого народу. У цій статті пропонуємо ознайомитися з короткою біографією видатного драматурга та педагога, а також дізнатися цікаві факти з його життя і творчості.
Життєвий шлях письменника
Майбутній український письменник Михайло Панасович Стельмах з’явився на світ 24 травня 1912 року в селі Дяківці (Вінницька область) у родині хлібороба. З дитинства він захоплювався читанням і рано виявив схильність до поезії та фольклору. У 1921 році хлопчик пішов до школи відразу у другий клас, але через скрутні матеріальні умови родини часто доводилося долати труднощі, аби відвідувати заняття.
Здобувши початкову освіту, Михайло Стельмах продовжив навчання на мовно-літературному відділенні Вінницького українського педагогічного технікуму імені Івана Франка. Уже у студентські роки він зробив перші кроки в журналістиці й літературі, публікуючи вірші у місцевій газеті. Після здобуття диплома шість років учителював у селах Вінниччини та Київщини, паралельно збираючи фольклор і етнографічні матеріали разом зі своїми учнями.
Початок Другої світової війни змусив Михайла Стельмаха залишити навчання на курсах літераторів при Спілці письменників України. Його мобілізували до Червоної армії, де він воював артилеристом, отримав два поранення і був комісований за станом здоров’я. Утім, уже з 1944 року письменник працював військовим кореспондентом газети «За честь Батьківщини», що видавалася на 1-му Українському фронті.
Після війни, з 1945 по 1954 рік, Михайло Стельмах працював в Інституті фольклору, етнографії та мистецтва АН УРСР. Саме тоді він почав активно розвивати основну лінію у своїй творчості – створення об’ємних романів про життя українського села у ХХ столітті. В останні роки свого життя письменник був депутатом Верховної Ради СРСР, заступником голови Ради Національностей і навіть делегатом Асамблеї ООН від України. Михайло Стельмах помер 27 вересня 1983 року, похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Цікаві факти про Михайла Стельмаха
- Автобіографічні повісті. У творах «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір» автор описав власне дитинство, побут рідного села й родини, з теплотою згадуючи шкільні роки та етнографічні звичаї Поділля.
- Повага до батька. У школі, особливо взимку, Михайло не міг самостійно дістатися занять, оскільки в родині була лише одна пара чобіт на всіх. Батько загортав хлопця у кожушину й ніс до школи на руках. Пізніше цей зворушливий епізод ліг в основу оповідання «Кирея мого батька».
- Фольклористичні дослідження. Учительська діяльність допомогла письменнику глибше зануритися у народну культуру. Разом з учнями він вивчав пісні, обряди й народні традиції в селах, що значною мірою збагатило його майбутні твори.
- Цензурні перепони. Попри офіційне визнання, Стельмах неодноразово зазнавав утисків з боку радянської цензури. Наприклад, роман «Чотири броди» декілька років не друкували через згадку теми Голодомору.
- Міжнародне визнання. Твори Михайла Стельмаха перекладалися понад 40 мовами, що свідчить про їхню популярність не лише серед українських читачів, а й далеко за межами України.
Творчий доробок Михайла Стельмаха
Михайло Стельмах відомий своєю багатогранною літературною спадщиною:
- Романи. Найвідомішими є «Велика рідня» (1950), «Кров людська – не водиця» (1957), «Хліб і сіль» (1959), «Правда і кривда» (1961), «Дума про тебе» (1969), «Чотири броди» (1979).
- Поезія та проза для дітей. Він написав низку віршів і казок для юних читачів – загалом 9 книжок. Його перша поетична збірка «Добрий ранок» вийшла 1941 року під редакцією Андрія Малишка.
- Драматургія. На рахунку письменника є декілька п’єс, зокрема ті, що ставали популярними серед театральної публіки.
Особливістю прози Михайла Стельмаха залишається підкреслений поетизм та ліризм: він умів змалювати природу України з рідкісною образністю, занурюючи читача в атмосферу життя українського села. Усі ці риси дозволяють вважати його творчість унікальною культурною спадщиною.
Нагороди та відзнаки Михайла Стельмаха
- Державна премія СРСР (1951) – за роман-хроніку «Велика рідня».
- Ленінська премія (1961) – за трилогію «Хліб і сіль», «Кров людська – не водиця», «Велика рідня».
- Звання Героя Соціалістичної Праці (1972).
- Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (1980) – за роман «Чотири броди».
- Нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, Вітчизняної війни 2-го ступеня.
Сьогодні пам’ять про письменника увічнено численними меморіальними дошками та бюстами. На його честь названо вулиці у багатьох містах України, а також парк в Ірпені.
Михайло Стельмах залишив після себе велику спадщину, важливу для розуміння української літератури та історії. Його твори – це не лише відображення життя села ХХ століття, а й поетичне свідчення любові до Батьківщини. Незважаючи на складні історичні події та цензурні обмеження, письменник зумів створити низку знакових романів, повістей і віршів, які досі захоплюють читачів та надихають нові покоління митців.