Іван Нечуй-Левицький коротка біографія – один із найпопулярніших запитів, коли йдеться про відомих представників української літератури. Цей письменник, етнограф і фольклорист відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості й збагатив скарбницю української культури яскравими прозовими творами.
Пропонуємо вашій увазі короткий життєпис, який стане у нагоді школярам, студентам і всім, хто цікавиться історією вітчизняного письменства.
Ранні роки життя Івана Нечуя-Левицького
Майбутній письменник з’явився на світ 13 (25) листопада 1838 року в селі Стеблів (нині – селище міського типу Корсунь-Шевченківського району Черкаської області). Його батько, сільський священник, був людиною освіченою й прогресивною: зібрав чималу бібліотеку, заснував школу для селянських дітей і сам навчав у ній грамоті. Мати не вміла читати, однак була сердечною й турботливою, хоча померла, коли Іванові не виповнилося й тринадцяти років.
Змалку допитливий хлопець залюбки гортав книжки з батькової бібліотеки, завдяки чому рано познайомився з історією України та творами світової класики. Уже в семирічному віці він став учнем духовного училища при Богуславському монастирі, де швидко опанував латину, грецьку та церковнослов’янську мови.
Навчання у Києві та духовна освіта
Закінчивши духовне училище 1853 року, Іван Левицький (саме так звучало його справжнє прізвище) продовжив навчання у Київській духовній семінарії, де розширював коло літературних зацікавлень. Він читав твори Тараса Шевченка, Миколи Гоголя й Олександра Пушкіна, а також почав вивчати українську етнографію та фольклор.
У 1861 році юнак вступив до Київської духовної академії. Попри чудові успіхи у навчанні й здобуття звання магістра (1865 р.), духовний сан його не приваблював. Певний час він потерпав через нещасливе кохання: батьки дівчини з графського роду були проти шлюбу з простолюдином, і Левицький так і не одружився, проживши життя самітником.
Початок педагогічної та письменницької кар’єри
З 1865 по 1867 роки Іван Нечуй-Левицький викладав у Полтавській духовній семінарії, одночасно працюючи над першими літературними спробами. Згодом його кар’єра продовжилася в гімназіях польських міст Каліш і Седлець. У цей період були написані твори «Дві московки», «Панас Круть» й опубліковано низку статей.
Прагнучи працювати в більш сприятливому середовищі, у 1873 році письменник домігся переведення до Кишинева, де викладав російську словесність. Тут він долучився до створення таємного гуртка для вчителів, де обговорювалися національні й соціальні питання та популяризувалася українська література. Через таку діяльність Нечуй-Левицький потрапив під нагляд жандармерії.
У 1885 році він пішов у відставку й переїхав до Києва, цілком присвятивши себе літературній праці. Проте соціально-політичні події початку XX століття минали повз нього. Через тихий, спокійний характер письменник не брав активної участі в революційних рухах.
Трагічні останні роки життя
На початку 1917 року Іван Нечуй-Левицький перебував у скрутному матеріальному становищі. Хоча творчість письменника частково підтримували тогочасні діячі (зокрема, видавництво «Сіяч» перевидало шістнадцять його творів), це не розв’язало фінансових проблем надовго. Наприкінці 1917 року він упав і зламав ногу, потрапивши зрештою до лікарні, а потім – у так званий «шпиталь для одиноких людей», де не отримав належного догляду.
2 квітня 1918 року Іван Нечуй-Левицький помер у Києві. Його панахида відбулася у Софіївському соборі, а поховали письменника на Байковому кладовищі.
Творча спадщина Івана Нечуя-Левицького
Один із ключових запитів читачів – «Твори Івана Нечуя-Левицького», адже його проза відображає глибоке знання народного життя, традицій і звичаїв. За понад півстоліття активної письменницької праці він створив близько 50 романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його твори вирізняються багатством мови й реалістичними, деталізованими описами українського побуту другої половини XIX століття.
Найвідоміші твори Івана Нечуя-Левицького
- «Микола Джеря» (1878) – соціально-побутова повість про поневіряння селянина, який шукає кращої долі.
- «Кайдашева сім’я» (1879) – яскрава сатирично-гумористична оповідь про сімейні взаємини і сільський побут. Іван Франко вважав цей твір однією з найкращих перлин української літератури.
- «Бурлачка» (1880) – твір про важке жіноче життя та суспільну несправедливість.
- «Старосвітські батюшки та матушки» (1884) – розповідь про побут та звичаї духовенства.
- «Маруся Богуславка» – історична драма, написана на основі фольклорних джерел, зокрема народних пісень і дум.
- «На Кожум’яках» (1875) та «Голодному й опеньки м’ясо» (1887) – комедії, в яких письменник змалював кумедні типажі міщан, торговців і чиновників.
Найяскравішим прикладом визнання його творчості є постійна популярність «Кайдашевої сім’ї» на театральній сцені. Так, у переробці Михайла Старицького цей твір набув назви «За двома зайцями» й досі не сходить зі сцен українських театрів.
Ушанування пам’яті письменника
Внесок Нечуя-Левицького у національну культуру відзначено на державному рівні та у багатьох культурно-освітніх ініціативах:
- Літературно-меморіальний музей у Стеблеві (рідному селі письменника) діє з 1968 року.
- Меморіальні дошки встановлені на будинках у Києві, Білій Церкві та Стеблеві, де жив і працював митець.
- Назви вулиць у багатьох містах України (Київ, Львів, Черкаси, Полтава, Чернігів, Харків, Тернопіль тощо) вшановують ім’я Нечуя-Левицького.
- Навчальні заклади: у 1994 році Богуславському педагогічному училищу було присвоєно ім’я Івана Нечуя-Левицького (нині – Богуславський гуманітарний коледж).
- Пам’ятники: у 2012 році Верховна Рада ухвалила спорудити монументи письменнику в Києві та Черкасах з нагоди 175-річчя від його народження.
- Пам’ятні дати та відзнаки:
- 25 листопада 2013 року Google створив тематичний Doodle, присвячений 175-річчю Івана Нечуя-Левицького.
- У 2018 році в Україні відзначали 180-річчя від дня народження письменника, тоді ж Національний банк України ввів в обіг ювілейну монету на його честь.
- Створені літературно-мистецькі премії його імені – зокрема, Білоцерківською міською радою у 1991 році та Українським фондом культури у 1993 році.
Значення постаті Івана Нечуя-Левицького
Знайомство з короткою біографією Івана Нечуя-Левицького допомагає краще зрозуміти витоки його творчості та розкрити багатство української літератури XIX – початку XX століття. Його особливий талант полягав у вмінні глибоко й образно відтворювати народне життя, звичаї та ментальність. Окрім видатних художніх творів, письменник залишив помітний слід і в дослідженнях фольклору й етнографії, тим самим збагативши українську культуру невичерпним джерелом знань про національну спадщину.