Іван Дзюба: коротка біографія

Іван Михайлович Дзюба (1931 – 2022) — український літературознавець, критик, громадський діяч і яскравий голос руху шістдесятників. Його наукові розвідки та громадянська позиція суттєво вплинули на формування культурної парадигми сучасної України.

Дитинство і формування світогляду Івана Дзюби

Народився 26 липня 1931 року в селі Миколаївка (Донецька обл.). Голодомор змусив родину мандрувати Донбасом у пошуках порятунку, закладаючи в майбутнього вченого глибоке відчуття соціальної справедливості. До юнацьких років він спілкувався російською, проте зневага до українського довкола підштовхнула його до свідомого переосмислення ідентичності та мови.

Освіта і перші кроки в літературознавстві

У 1953 році Дзюба із відзнакою закінчив російське відділення Донецького педінституту. Аспірантуру пройшов у столичному Інституті літератури ім. Т. Шевченка, де захистив кандидатську дисертацію «Сатира В. Маяковського». Працював у видавництві «Дніпро», а згодом у журналі «Вітчизна», здобуваючи репутацію принципового критика.

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» — маніфест шістдесятництва

У 1965 році світ побачив памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?», де Іван Дзюба гостро засудив політику асиміляції. Текст миттєво став культовим самвидавом, перекладеним кількома мовами, і закріпив автора як ідейного лідера українського шістдесятництва.

Переслідування та арешт: Іван Дзюба дисидент

Публічна критика режиму призвела до звільнень, виключення зі Спілки письменників та арешту 1972 року. Хвороба на туберкульоз і тиск КДБ змусили його погодитися на формальне «покаяння», однак внутрішньої позиції він не зрадив. До кінця 1980-х років йому майже не дозволяли друкуватися.

Громадська та політична діяльність у незалежній Україні

З відлигою перебудови Дзюба став співзасновником Народного Руху України (1989), а у 1992-1994 рр. очолював Міністерство культури. Він редагував журнал «Сучасність», був співголовою «Енциклопедії сучасної України» та керував Шевченківським комітетом, формуючи новітню культурну політику держави.

Творчий доробок: головні праці та знакові книжки

На рахунку Івана Дзюби понад 400 наукових публікацій і більш ніж 20 монографій. Серед найвагоміших:

• «Звичайна людина чи міщанин?» (1959)
• «Грані кристала» (1967)
• «Тарас Шевченко. Життя і творчість» (2008)
• «Золота нитка перетину» (2021)

Йому належать колоритні студії про Шевченка, Сковороду, Лесю Українку, а також сценарії документальних фільмів про Василя Симоненка та українських класиків.

Нагороди та відзнаки Івана Дзюби

• Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1991)
• Звання Герой України (2001)
• Орден Свободи (2009)
• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2022)
• Державна премія України в галузі науки і техніки (2017)

Вшанування пам’яті: вулиці та кіно

Іменем Івана Дзюби названо вулиці у Вінниці, Києві, Краматорську, Кременчуці й Чернівцях. У 2023 році на екрани вийшов документальний фільм Сергія Буковського «Іван і Марта», присвячений історії кохання подружжя Дзюб та духу покоління шістдесятників.

Цікаві факти про Івана Дзюбу

• До 17 років вважав себе «росіянином» і навіть указав це в комсомольському квитку.
• Після арешту його квартиру перевели до «надзору» у будинок працівників КДБ, де вся сім’я багато років спілкувалася лише записками.
• Мав унікальний дар відкривати «невідоме у відомому» — від Сковороди до сучасних письменників.

Іван Дзюба лишив по собі спадщину, що надихає нові покоління українців шукати правду й плекати власну культуру.