Якщо цікавитеся історією української літератури, то ім’я Григорія Косинки обов’язково приверне вашу увагу. Він – талановитий український поет, прозаїк-новеліст і перекладач, чия життєва історія та творчість захоплюють навіть крізь роки.
Пропонуємо ознайомитися з біографією митця, дізнатися про його перші кроки в літературі, непрості випробування долі та місце в історії вітчизняної культури.
Дитинство й родина
Народився майбутній письменник 29 листопада 1899 року в родині селян-наймитів у селі Щербанівка на Київщині. Справжнє його прізвище – Стрілець. Батьки, Михайло та Наталка, зіштовхувалися з бідністю та не раз намагалися виїхати з рідного краю у пошуках кращого життя, проте зрештою повернулися додому. Змалку Грицько допомагав їм у господарстві та виконував підсобні роботи в заможних людей: пас худобу, полов буряки.
Перші кроки до освіти майбутнього новеліста почалися в місцевій земській школі сусіднього села. Він сам згадував, що ця «Краснянська школа» стала для нього справжнім «першим університетом». Ще в чотири роки хлопець навчився читати, і найбільше його вразила «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ’яненка. Саме тоді виникло розуміння: українською мовою можна не лише спілкуватися, а й творити.
Як Григорій Косинка здобував освіту та заробляв на життя
У 14 років Григорій вирушив до Києва, щоб підтримувати родину після смерті батька. У великому місті він працював там, де траплялася можливість: чистив чоботи, був двірником, кур’єром, канцеляристом. Та водночас наполегливо навчався на гімназійних вечірніх курсах, склавши екстерном іспити й продовжуючи шукати свій шлях у житті.
Під час революційних змагань Косинка встиг побувати у повстанському загоні отамана Зеленого, воював в Армії УНР, а згодом приєднався до лівих есерів-«боротьбистів», що на той час симпатизували більшовикам. Незважаючи на всі політичні перевороти, прагнення до творчості не покидало його – у 1920 році письменник увійшов до творчої групи «Гроно», де вперше побачили світ його новели «Під брамою собору», «Мент», «За земельку».
Розвиток творчості
У 1921 році він стає студентом Київського інституту народної освіти, проте через матеріальні труднощі залишає навчання. Попри це, Косинка невпинно пише та виступає з читанням власних новел на літературних вечорах. Особливого розголосу набуває його артистичний хист читця – сучасники згадували, що слухати Григорія було все одно що відвідувати театр.
Його активна літературна діяльність відзначена участю у різних мистецьких об’єднаннях: «Гроно», АСПИС, «Ланка» тощо. Втім, автор наголошував, що не хоче ідейно замикатися в жодній організації, бо «кожен митець має свої, властиві його духові форми творчості». Паралельно з новелами він пише публіцистичні твори, працює з різними газетами та журналами. Перша збірка новел «На золотих богів» (1922) відразу ж отримала схвальні відгуки критиків і викликала інтерес читачів.
Від «буржуазного націоналізму» до трагічного фіналу
У 20-х роках радянська влада починає дедалі пильніше стежити за українськими письменниками. У 1923 році в закордонних виданнях з’явилися оповідання та нариси Косинки про важке життя українського села після революції 1917 року, що одразу викликало звинувачення у «буржуазному націоналізмі».
Аби трохи вберегтися, восени 1932 року Григорій разом із дружиною Тамарою переїхав із Києва до Харкова. Там він працював диктором на радіо, використовуючи свій приємний голос і чітку дикцію. Проте це не врятувало його від звинувачень у належності до «української терористичної організації». У листопаді 1934 року письменника заарештували, а вже 15 грудня зачитали смертний вирок – розстріл. Виконали його 17 грудня 1934 року. Лише в 1957 році, після ретельного перегляду справи, Григорія Косинку офіційно реабілітували.
Творчий доробок
Як літератор-дебютант Григорій почав із публіцистичних заміток у газеті «Боротьба», а згодом там же надрукував перший художній етюд «На буряки». Псевдонім «Косинка» обрав через любов до квітів – йому подобалася рослина «косинець» зі скромною, але ніжною красою.
За життя автора вийшло друком близько двадцяти збірок новел та оповідань, серед яких найбільш відома – «На золотих богів». У його творчому стилі органічно поєднувалися елементи імпресіонізму, експресіонізму та романтизму, а автобіографічні мотиви простежуються чи не в кожному творі. Окрім того, Григорій Косинка займався перекладом: працював над текстами Антона Чехова, Максима Горького, Михайла Шолохова. Особливо цінується його переклад «Мертвих душ» Миколи Гоголя, хоч за часів репресій авторство цього перекладу приховували, видаючи книгу «за редакцією» інших осіб.
Ушанування пам’яті
- Пам’ятники: у Києві на вул. Володимирській встановлено бюст митця, а у селах Щербанівка та Красне йому споруджено пам’ятники.
- Премія: з 2001 року існує Київська обласна літературна премія імені Григорія Косинки, якою відзначають найкращих письменників, поетів, драматургів і літературознавців.
- Вулиці: в Умані та Києві є вулиці, названі на честь Григорія Косинки.
- Освітні програми: твори автора входять до шкільної програми з української літератури, продовжуючи виховувати нові покоління в пошані до рідного слова та історії.
Біографія цього письменника сповнена як натхненням для творчості, так і важкими випробуваннями. Він блискуче поєднав у своїй прозі емоційність, притаманну імпресіонізму, та гостру соціальну тематику. Хоча доля його була надзвичайно трагічною – від світлих надій молодості до несправедливого розстрілу, – проте доробок митця залишив вагомий слід в українській літературі.
Сьогодні його пам’ятають і шанують як одного з найяскравіших новелістів доби «Розстріляного відродження».