Григір Тютюнник (5 грудня 1931 р., с. Шилівка, Полтавщина — 6 березня 1980 р., Київ) — український прозаїк-новеліст, перекладач і педагог. Дитинство письменника збіглося з Голодомором 1932-1933 рр., що ледь не забрало його життя.
У 1937 році батька оголосили «ворогом народу» й стратили, тому хлопця виховувала родина дядька у шахтарському Щотовому (нині — частина Алчевська). Війна, голод, поневіряння між Донбасом і Полтавщиною загартували характер майбутнього новеліста.
Освіта та становлення
Після п’яти класів сільської школи Григір вступив до Зіньківського ремісничого училища № 7 — тут отримував одяг і «пайку» по 700 г хліба на день, що врятувало родину 1947-го.
Працював слюсарем на харківському заводі ім. Малишева, але через туберкульоз повернувся додому і навіть відсидів 4 місяці за «неповернення боргу державі» (не відпрацював обов’язкові три роки).
Служив радистом у Тихоокеанському флоті. Лише після демобілізації закінчив вечірню школу, а 1957-го вступив на філологічний факультет Харківського університету. З дипломом учителював у шахтарській вечірній школі, викладаючи російську мову та літературу, а з 1963 року оселився в Києві і перейшов у журналістику та видавничу справу.
Творчий доробок Григора Тютюнника
- Перша публікація — новела «В сумерках» (російською, журнал «Крестьянка», 1961).
- Дебют українською — оповідання «Дивак» («Літературна Україна», 1963).
- Перша книжка — «Зав’язь» (1966) миттєво вирізнила автора серед молодих прозаїків.
Загалом доробок письменника складається з ≈ 40 новел, 5 повістей (одна незавершена), багатьох нарисів і перекладів з російської, узбецької, німецької, латиської мов. Його тексти перекладено більш ніж на 15 мов, серед яких англійська, польська, німецька, болгарська.
Дитяча проза на біографічному ґрунті
• «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) відтворюють гіркі реалії воєнного дитинства.
• Природа діє як повноцінний персонаж у казках «Ласочка» (1970), «Лісова сторожка» (1971), «Степова казка» (1973), «Дванадцять місяців».
Цікаві факти з життя Григора Тютюнника
- Пізній старт у літературі: перший твір українською він опублікував уже у 32 роки, після глибокого самоосвітнього «рейду» словником Бориса Грінченка.
- Шкільний музей ще за життя: у Щотовому 1988 р. відкрили літературний музей Тютюнника, а на подвір’ї встановили пам’ятник.
- Стильова спорідненість зі Стефаником: критики відзначають спільну «оголену» манеру викладу та безжальну правдивість.
- Цензурні утиски: із 1972-го новели друкувалися з урізаннями, що призвело автора до глибокої депресії.
- Трагічний фінал: у ніч 5/6 березня 1980 р. письменник наклав на себе руки, залишивши записку: «Домучуйте когось іншого…».
Нагороди та відзнаки Григора Тютюнника
- 1968 — премія «Литературной газеты» за оповідання «Деревій».
- 1979 — медаль «Золоте перо» журналу «Сельская молодёжь».
- 1980 — Державна премія УРСР ім. Лесі Українки за книги «Климко» і «Вогник далеко у степу».
- 1989 — Державна премія України ім. Тараса Шевченка (посмертно).
Вшанування пам’яті письменника
- Фільм-портрет «Доля» (2014, реж. О. Рябокрис) — перший повноцінний документальний фільм про митця.
- Книга спогадів «Такий він у нашій пам’яті» (2021, упорядник Михайло Слабошпицький).
- Меморіальні дошки встановлено на будинках у Києві та Щотовому; ім’я Тютюнника носить одна з дитячих бібліотек столиці.
Попри коротке життя й складну долю, Григір Тютюнник залишив по собі незгасаючий вогонь справжнього слова, яке й сьогодні допомагає читачам побачити «вогник» людяності навіть у найтемніших часах.