Історичний роман «Джури козака Швайки» розповідає про часи зародження козацтва в Україні. Дія твору відбувається у ХV ст. У першій частині роману вказано, що події твору починаються у березні 1487 року. У той час українські землі входили до Великого князівства Литовського. Більшість населення мешкала на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині та Полісся. Селяни, тікаючи від свавілля панів, селилися у гирлах річок, де могли вільно рибалити, полювати, добувати мед. Вони утворювали озброєні козацькі загони, які протистояли утискам панів Князівства Литовського та безперервним набігам на українські землі турецько-татарських загарбників.
Перший роман тетралогії (твір, який складається з 4-х частин) Володимира Рутківського – відомого сучасного українського прозаїка і поета – було створено 2007 року. Його назва – «На козацьких островах». У 2009 році з’явився роман «Джури-характерники», у 2010 – «Джури і підводний човен», а у 2015 – «Джури і Кудлатик». Володимир Рутківський – лауреат премій імені Миколи Трублаїні, імені Лесі Українки, Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого. У 2012 році письменник став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за історичну трилогію для дітей «Джури».
Джурами в Україні в 16-18 ст. називали молодих хлопців-зброєносців, помічників козацької старшини. Разом з козаками вони ходили в походи, вчилися військової справи, брали участь у боях.
Тема: пригоди двох вірних друзів – Грицика і Санька, джур сміливого вивідника Пилипа Швайки під час зародження українського козацтва; захист рідних земель від татарських набігів та опір польсько-литовським панам.
Ідея: уславлення любові до рідної землі, справжньої дружби, засудження зрадництва.
Головні герої:
- Пилип (Швайка) – найкращий козацький вивідник. «Смагляве обличчя і чорні вуса, геть покриті порохнявою»; «З усіх уруських вивідників був чи не найвсюдисущіший і найневловиміший»; «Скільки разів на нього влаштовували засідки і ставили пастки, скільки кінних загонів розсипалося через нього по неосяжних ординських степах – і все на марне. Вислизав він, як хитрий змій. Прокрадався, неначе вовк. Або перевертень, що приймав будь яку подобу»; «Бо й у всьому Придніпров’ї немає такого коня, на якому можна було б утекти від нього»; «… його татари не можуть зловити, такий він моторний! Кажуть, що і в Криму він був, і аж до Дунаю діставався…»;
- Санько – має талант характерника. «Шаблюкою володіє не гірше від інших хлопців (звісно, дерев’яною). І на коні, кажуть, непогано тримається. Тільки Грицик і може його обігнати»; «А ще Санько вміє те, про що ніхто й не здогадується. Він уміє подумки віддавати накази й прохання. “Шуліка!” – подумки вигукнув Санько, і в ту ж мить стривожено заквоктала квочка, а курчата, мов пухнасті кульки, стрімголов покотилися до неї. Та що там курчата! На тому тижні Санько подумки попрохав маму не шмагати його лозиною. Та краще б цього не робив, бо мама відкинула лозиняку і налупила його долонею. А рука в неї важка, краще б уже лозиною це зробила»; «Звісно, найлегше було б нацькувати Барвінка на злодія. Але дивитися, як вовк шматуватиме людину, навіть, коли ця людина Тишкевич… Ні, то було понад його сили»; «… аби ж то Санько був звичайний ворожбит! Ні, він вартий сотні ворожбитів»;
- Грицик – сирота, сміливий хлопець, мріє бути схожим на Швайку. «Грицикові було моторошно. Раніше він гадав, що треба стерегтися лише татар. А тепер, виявилося, і серед своїх є не кращі»; «Я хочу бути таким, як Швайка. Щоб мене татари боялися».
Інші персонажі:
- Тишкевич – зрадник, який служить і пану Кобильському, і татарам. Він наводить татар на українські села, з дозволу старости – пана Кобильського, грабує та вбиває в плавнях одиноких козаків, які добувають рибу та хутро. Гине наприкінці твору від стріл татар. «Усмішка все ще грала на його вустах, очі наливалися жорстокістю»; «Тишкевич слугує двом господарям одночасно»; «Проте не стільки було того слугування, скільки розбишакування на нічних шляхах. А коли його вивели на чисту воду – встиг перебратися на лівий берег Дніпра і якимось дивом утерся в довіру до пана Кобильського»;
- Дід Кудьма – старий характерник. «… у нас є такі знахарі! І найкращий з-поміж них – дід Кудьма»; «Таких, Грицику, на всю Україну, може, два чи три набереться. У наших краях до нього всі нитки сходяться. Ми всі перед ним, наче беззахисні пташенята на долоні…»; «А що вже знахар з нього – і мертвого на ноги поставить!»; «… панове братчики, коли дозволите, ми й справді тут залишимося»..
- Дід Кібчик – досвідчений й мудрий родич Санька. «Нехай онук (Демко) навчається вашої козацької справи. Та й я теж дещо зможу. Не дивіться, що з мене вже пісок сиплеться. Зате на слизькому не посковзнуся».
- Демко – онук діда Кібчика на прізвисько Дурна Сила, яке отримав за незвичайну силу, хоч був лише на три роки старший від Санька і Грицика. Тишкевич брехнею змусив хлопця виконувати його накази. Коли дід Кібчик та дід Кудьма розкрили очі Демка на Тишкевича, хлопець кається й приєднується до козаків.
- Пастух Рашит – татарин, друг Швайки. Коли татари вбили неньку маленького Пилипа, його взяла у свою сім’ю мама Рашита, і діти росли, як брати. Рашит допомагає Швайці, попереджає про небезпеку.
- Штефан Вирвизуб – козак-здоровань, який мав прирученого вовка Сірітку; відважний козак Остап Коцюба з прирученим вовком Куцим; козак-здоровань з Воронівки Байлемів Василь; козак рудий Мацик та інші.
Тварини – персонажі твору:
- швидконогий й розумний кінь Вітрик
- «сіренький братик» Швайки вовк Барвінок;
- бугай Петрик – вірний друг Грицика;
- приручений Вирвизубом вовк Сирітка;
- приручений Коцюбою вовк Куций.
Пилип Швайка привів Грицика і Санька до Кам’яного острова. Їх зустріли Василь Байлемів, рудий Мацик та парубки з Воронівки, які нещодавно почали козакувати. Після вечері всі заснули. Вночі Грицик прокинувся і побачив, що до острова пливе собака. Він гукнув її до себе, а роздивившись, зрозумів, що бачить перед собою здоровезного вовка. На крик Грицика прибігли козаки і впізнали у вовкові Барвінка – «сіренького братика» Швайки. Той почав вибирати реп’яхи з шерсті вовка і знайшов записку, у якій повідомлялося про напад татар на Воронівку. Сашко подумав, що хотів би теж мати такого друга, як Барвінок. Вовк ніби почув це, підійшов до хлопця і облизав йому обличчя.
Козаки обговорюють відомості, що хтось обкрадає та вбиває козаків-одинаків, які добувають рибу та хутро у плавнях. Санько з Грициком припускають, що це робить посіпака Воронівського старости Тишкевич.
Швайка розповів козакам про звістку, яку приніс вовк. А Санько, подумки звернувшись до Воронівки, побачив видіння лиха, що сталося з його родичем Демком на прізвисько Дурна Сила та людьми з кутка села під назвою Тарасівка. Татари забрали їх у полон.
Козаки вирішили відбити полонених земляків у татар. Грицик та Санько залишилися на острові самі разом з Барвінком, якому Швайка наказав охороняти хлопців. Ближче до вечора вони помітили два човна з трьома людьми. Друзі сховалися за кущами. А коли човни підплили ближче, хлопці зрозуміли, що головним там був Тишкевич.
Незвані гості висадились на острів, огледіли курінь, але нікого не знайшли, бо хлопці з вовком сховались. Тоді Тишкевич наказав двом іншим плисти на слідуючий острів, а сам залишився – побачив у курені в’язки бобрових шкурок, багато меду та в’яленої риби. Грицько та Санько вирішили взяти Тишкевича у полон. Вони сховали його човен в очеретах, а потім у супроводі Барвінка пішли до чоловіка, зв’язали йому руки і зачинили у курені. Коли ж супутники Тишкевича знову припливли до острова, хлопці сказали їм, що козаки повернулися з походу і передали злодія Швайці. Ті перелякалися і дременули подалі від них.
Другого дня на острів повернулися козаки. Швайки з Мациком з ними не було, бо вони повели врятованих бранців додому. Василь почав допит Тишкевича, а той запевняв, що хлопці помилилися, що він не Тишкевич, а Семен Задорожний з Байбузівки і просив його відпустити. Козаки майже повірили йому, бо ніхто з них не знав, як той насправді виглядає. Навіть Санько з Грициком почали сумніватися – вони бачили Тишкевича лише здалека. Козаки вирішили дочекатися Швайки, який знав Тишкевича особисто. Хай він вирішить подальшу долю бранця. Та під час вечері Тишкевич стрибнув на коня і втік.
Аж тут прибув Швайка. Оцінивши ситуацію, він наказав козакам швидше перебиратися на Зміїний острів, бо Тишкевич міг повернутися назад із великим загоном татар. А сам помчав у погоню за втікачем. За ним слідували на конях Грицик і Санько. Швайка знав, що Тишкевич давно служить литовському пану і з його дозволу грабує козаків, вбиває їх або продає в полон татарам.
Кінь Швайки Вітрик був найшвидкіший в окрузі, та Тишкевич встиг доскочити до великого стану татар й домовитися з ними про напад на Кам’яний острів, полонити козаків і Швайку.
Щоб відволікти увагу татар від себе, Пилип відпускає коней хлопців і свого розумного Вітрика, наказавши тому повертатися додому із запискою у гриві. А самі герої ховаються в густих кущах. Татари ловлять коней і здогадуються, що вершники десь у степу. Вони починають прочісувати місцевість у пошуках Швайки і хлопців. Санько подумки наказує татаринові, який йшов прямо до їхнього сховища, пройти мимо. Після цього він почувався дуже зле, його лихоманило, боліла голова, тремтіли руки. Швайка був вражений здібностями хлопця, впевнився, що той – ворожбит.
Тишкевич повертається від Іслам-бея побитий, бо на Кам’яному острові татари не знайшли козаків, потрапили у засідку і втратили під час бою 8 людей. Тож він вирішив повернутися до пана Кобильського, але перед тим награбувати добра у козаків, що поодиноко промишляють у плавнях. На нього нападає Демко Дурна Сила, який втік з полону. Впізнавши односельця Тишкевича, Демко відпускає його, ще й вибачається перед ним. Він не знає, що Тишкевич – зрадник. Той дурить Демка, говорячи, що приїздив до татар з викупом за бранців і тепер Дурна Сила, незважаючи на те, що сам звільнився з полону, винен пану і йому великі гроші.
Швайка і хлопці вже три доби йдуть степом і зустрічають друга Пилипа – пастуха-татарина Рашита. Коли татари вбили неньку маленького Швайки, мати Рашита забрала хлопчика до себе, тож росли діти разом, як брати. Рашит дав коней і зілля для Санька.
Швайка хоче відвести хлопця до характерника діда Кудьми, щоб той передав хлопцю свій досвід.
Уранці Швайка з хлопцями дісталися до козаків Вирвизуба. Той розказав, що хтось розповсюджує слухи про Швайку, ніби він зрадник. Всі розуміють, що це робить Тишкевич. Вирвизуб бідкається, що майже спіймав його, але той втік до бея.
Швайка вирішує спочатку повернути вовка Барвінка, який чекав на нього на Кам’яному острові, а тоді вже взятися до пошуків Тишкевича. Вирвизуб дав йому коней.
Тишкевич поїхав до татар, наказавши Демкові чекати його повернення біля воронівського Сторожового дуба. Хлопець згадував, як вони з Тишкевичем обходили козаків, що промишляли у плавнях. Першого зустріли Верховодку, який розказав де інші козаки-одинаки ловлять рибу та бобрів. Тишкевич ранком пішов з Верховодкою на лови, повернувся сам і сказав Демкові, що виторгував у козака все хутро. Поїхали далі. Демко не знав, що Тишкевич вбив козака і забрав собі всі шкури бобрів.
Чекаючи на Тишкевича, Демко побачив свого діда та іншого старого чоловіка з довгою білою бородою. Дурна Сила був вражений, адже дід йшов болотом і не топився. Хлопець почув, як його дід Кібчик розпитував незнайомця про онука… Демко кинувся до дідів і розказав їм про свої пригоди та про Тишкевича. Діди зрозуміли, що Тишкевич – розбійник і сказали про це Дурній Силі.
Якраз приїхав Швайка з Грициком та Саньком. Демко накинувся на Пилипа, звинувачуючи його у зрадництві й дружбі з татарами. Санько пояснив Демкові, що то Тишкевич є татарський вивідник, а всі козаки, у яких він нібито купував шкурки, мертві. Швайка лозиною побив Демка за те, що той злигався з Тишкевичем. Дід Кібчик з Дурною Силою вирішують поїхати до козаків і повернути їм награбоване Тишкевичем добро.
Характерник дід Кудьма порекомендував Пилипу залишити біля себе сироту Грицика й зробити його своїм джурою. А Санько буде набиратися досвіду та козацьких наук з дідом Кудьмою. Той нацькував своїх приручених вовків на Тишкевича, що якраз повертався до того місця, де на нього мав чекати Демко. Вовки наздогнали зрадника і загризли його коня. Сам Тишкевич врятувався, бо встиг вилізти на дерево.
Разом з Демком дід Кібчик прибув до Вирвизуба і розповів їм історію свого онука. Вирвизуб вирішив, що долю Демка має вирішити Грек, єдиний живий з тих козаків, яких обікрав Тишкевич. Грек пожалів Демка, забрав свої хутра і дарував хлопцю життя. Дурна Сила приєднався до козаків.
Уранці човнами приплили воронівські козаки й почали рибалити. Риби наловили багато, дід Кібчик наварив доброї юшки. За обідом говорили про долю України, про те, що над нею знущаються власні князі та старости, топчуть татари. А ще про те, що всі згодні піднятися проти поневолювачів, проте поки що немає серед них лідера, який би об’єднав сили козаків та очолив визвольний рух українського народу.
Цитати з твору:
- «По-татарському козак – це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. Хоче – звіра полює, хоче – візьметься за шаблюку і йде на ногайця».
- «Гірші за вовків ті, хто прикидається ними».
- «Ти що – не бачиш, що Україна не сьогодні-завтра готова спалахнути, як оце багаття? Біда лиш у тім, що все сирі гілки трапляються».
- «Добрий курінь кращий від поганої хати».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.