Борис Ілліч Олійник (1935–2017) – знакова постать, адже він був не лише талановитим поетом і перекладачем, а й журналістом, публіцистом, державним діячем, людиною, яка брала участь у важливих процесах формування незалежної України. Його життя сповнене різноманітними подіями та здобутками, які варті уваги кожного, хто хоче глибше пізнати українську культуру.
Ранні роки та родинне середовище
Народився Борис Олійник 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка на Харківщині (тепер це Полтавська область). Ще у дитинстві йому довелося відчути на собі тягар війни: батько загинув на фронті у 1943-му, а сам хлопчик пережив нацистську окупацію, залишившись із мамою Марфою та бабусями Катериною й Химкою. Попри важкі обставини, рідні та вчителі завжди підтримували Бориса й передали йому найбільшу коштовність – любов до знань та віру у власні сили.
Початкову школу він закінчив у рідному селі, а середню – в райцентрі. Вчитись було нескладно, адже з малих літ хлопець мав потяг до книжок, тож рано усвідомив, що журналістика й література – це його покликання. Вже з п’ятого класу Борис надсилав свої замітки і нариси до місцевої газети, де у 1948 році побачив світ і його перший вірш.
Освіта та старт журналістського шляху
Після завершення школи дорога Бориса Олійника до факультету журналістики Київського університету була цілком свідомим вибором. У 1958 році він закінчив університет і почав працювати в редакції газети «Молодь України». Також співпрацював із журналами «Ранок», «Вітчизна», «Дніпро» та видавництвом «Дніпро». Важливу роль у визнанні Олійника відіграла рекомендація Володимира Сосюри, завдяки чому молодого письменника прийняли до лав Спілки письменників України.
Громадська та політична діяльність
Завдяки лідерським якостям, Борис Олійник швидко рухався кар’єрними сходинками у творчих спілках. Він очолював партійну організацію Спілки письменників України, був заступником голови правління Київської організації СПУ, а пізніше – секретарем правління Спілки письменників України та Спілки письменників СРСР.
У 1980–1990 роках – депутат Верховної Ради УРСР, де працював головою профільного комітету з питань освіти й культури. Уже з 1987 року невід’ємною частиною його діяльності стала програма «Рідна мова»: саме тоді він почав боротися за права української мови, доклавши чимало зусиль для ухвалення важливих законодавчих актів про її статус як державної.
У травні-червні 1986 року поет одним із перших серед діячів культури побував у Чорнобилі та Прип’яті, звідки робив репортажі для центрального телебачення. А в період 1989–1991 років, будучи заступником голови Ради національностей Верховної Ради СРСР, Олійник відкрито говорив у Москві про теми, які були «під забороною» у ЦК КПРС, зокрема про Голодомор і наслідки Чорнобильської катастрофи.
Внесок у розвиток української культури
У 1987 році Борис Олійник став співзасновником Українського фонду культури й очолював його до кінця свого життя. Під його керівництвом:
- Відроджено Києво-Могилянську академію.
- Закладено традицію проведення «Малих академій мистецтв».
- Ініційовано перший міжнародний фестиваль сучасної пісні «Червона рута» (1989).
- Створено Вищу школу кобзарського мистецтва, Спілку кобзарів України та Спілку краєзнавців України.
- Встановлено хрест на кургані скорботи пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр.
Також саме він зупинив небезпечне для довкілля будівництво промислового вузла в Каневі, аби не допустити загрози для могили Тараса Шевченка, і виступив проти зведення мосту через Хортицю.
Творча спадщина: найвідоміші збірки та теми
Борис Олійник: коротка біографія була б неповною без згадки про його поетичний доробок. Автор понад 40 книг, він залишив яскравий слід в українській літературі. Перший вірш опублікував у 1948 році, а дебютна збірка «Б’ють у крицю ковалі» (1962) відобразила повоєнний досвід і страждання, які пережив він сам і весь народ. Серед найбільш відомих збірок:
- «Вибір» (1965)
- «Коло» (1968)
- «Стою на землі» (1973)
- «Заклинання вогню» (1978)
- «Сива ластівка» (1979)
- «У дзеркалі слова» (1981)
- «Поворотний круг» (1989)
- «Таємна вечеря» (2000)
- Поема «Сім» (1988)
Основна особливість його поезії – глибока патріотичність та громадянська позиція. Він оспівував важливі моральні цінності, шанував Матір, Хліб, Землю, Пісню… Значну увагу приділяв темі матері, яку бачив уособленням доброти й честі. Серед його творів чимало пісень, що отримали широке визнання завдяки співпраці з відомими українськими композиторами.
Погляди та переконання
Попри політичні реалії, Борис Олійник залишався передусім українцем і не цурався говорити правду навіть у найскладніші часи. Він сам себе називав «православним комуністом» і вірив, що ідеї справедливості та щасливого майбутнього були зіпсовані авторитаризмом і системою доносів. Його кредо: «Писати, як живеш, а жити, як пишеш» – найкраще ілюструє вірність власним принципам.
Нагороди та відзнаки
У своїй тривалій творчій і громадській кар’єрі Борис Олійник здобув багато престижних нагород:
- Переможець Всеукраїнського поетичного конкурсу (1957)
- Лауреат Державної премії СРСР (1975)
- Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1983)
- Міжнародні відзнаки:
- Премія імені Сковороди (1994)
- Премія «Дружба» (1997)
- Премія «Лицарське перо» (1998)
- Премія імені Давида Гурамішвілі (1999)
- Премія імені Шолохова (2001)
- Кавалер орденів князя Ярослава Мудрого (III, IV, V ст.), Ордена Свободи (2009), Ордена преподобного Нестора Літописця I ступеня (2006) та низки радянських відзнак.
- Звання Герой України з врученням ордена Держави (2005).
- Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2009).
- У 2012 році висунутий Національною академією наук України на здобуття Нобелівської премії.
Останні роки життя та вшанування пам’яті
Борис Олійник пішов із життя 30 квітня 2017 року, маючи 81 рік. Причиною стала затяжна й важка хвороба. Поховали поета на Байковому кладовищі у Києві.
Його колега й відома публіцистка Лариса Івшина назвала Олійника «великим українцем», сповненим суперечностей, характерних для його часу. Сьогодні пам’ять про поета вшановується в освітніх закладах, бібліотеках та на літературних вечорах. На його могилі встановлено пам’ятник, а повість-есе про митця написав письменник Олександр Сизоненко. Твори Бориса Олійника залишаються в програмах середніх шкіл, продовжуючи виховувати патріотизм і любов до рідної мови у підростаючого покоління.
Борис Олійник коротка біографія свідчить про те, як поет і державний діяч, попри складну епоху і політичні виклики, спромігся зберегти вірність рідній землі, її мові та народу. Його життя – яскравий приклад того, як можна поєднувати активну громадську позицію з глибокою літературною творчістю, залишаючись водночас чесною та відданою своїм ідеалам людиною. Його поезія і зараз звучить актуально, а внесок у розвиток української культури й державності ще довго нагадуватиме про особистість Бориса Олійника як про одного з найвидатніших майстрів українського слова.