Оксана Дмитрівна Іваненко (1906–1997) – відома українська письменниця, чия творчість надихнула безліч поколінь дітей. Народжена 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві, вона з ранніх років проявляла інтерес до літератури та педагогіки. Родина, де батько працював редактором газети, а мати – вчителькою у притулку для сиріт, сприяла розвитку любові до слова та навчання. Саме в такому середовищі Оксана створила свою першу казку вже у шість років.
Як сформувати творчий шлях
Оксана навчалася у жіночій гімназії, а потім – у робітничій школі. У 1922 році вона вступила до Полтавського інституту народної освіти. З 1923 по 1926 рік Оксана здобувала знання у Харківському інституті народної освіти на факультеті соціального виховання, де відвідувала літературні вечори та студії. Саме в цей час вона зустріла видатних письменників, серед яких Павло Усенко, Олександр Копиленко та поетесу Наталю Забілу, з якою встановила дружбу на все життя.
Важливим етапом у її професійному розвитку стали практики у Дитячій колонії імені Максима Горького (1924–1925 рр.), організовані за сприяння Антона Макаренка, знайомого її матері. Після закінчення інституту вона разом з групою однодумців продовжила роботу у колонії, що стало фундаментом її подальшої педагогічної діяльності.
Як розпізнати талановиту дитячу літературу
Починаючи з 1925 року, твори Оксани Іваненко регулярно з’являлися друком, але вона вважала, що справжній творчий поштовх отримала у 1933 році, коли була написана казка «Сандалики, повна швидкість!». Цей твір разом із віршами, що отримали схвальні відгуки Корнія Чуковського та Самуїла Маршака під час Першої республіканської наради з питань дитячої літератури у Харкові, започаткував нову еру у розвитку дитячої літератури.
Її творчість завжди відзначалася глибоким моральним змістом, філософською думкою та педагогічним підходом. Використання художнього прийому антропоморфізму дозволило оживити казкових героїв – пташок, комах, беріз та інших образів, яким Оксана дарувала людські риси, створюючи незабутню атмосферу казкового світу.
Під час Другої світової війни, перебуваючи у Свердловську, письменниця переклала твори знаменитого казкаря П. Бажова українською мовою, що додатково підкреслило її вагомий внесок у розвиток літератури. Повернувшись до Києва у 1944 році, вона продовжила літературну діяльність, працюючи редактором і керуючи секцією дитячої літератури в установах українського науково-дослідного інституту педагогіки.
Нагороди та досягнення
За роки своєї творчої діяльності Оксана Іваненко здобула численні нагороди. У 1939 році вона отримала орден «Знак пошани» за внесок у розвиток дитячої літератури. Пізніше її літературна спадщина була удостоєна Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки (1974) за цикл оповідань «Лісові казки», повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та інші твори.
У 1986 році за книгу спогадів «Завжди в житті» Оксана була нагороджена Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка, а її внесок у літературу підтверджували й численні ордени – тричі орден «Знак пошани» та орден Дружби народів.
Вплив на українську літературу
Сьогодні спадщина Оксани Іваненко є невід’ємною частиною української літературної традиції. Її казки, оповідання та вірші надихають дітей на мріяння, розвиток уяви та виховання моральних цінностей. Твори письменниці стали класикою, що перекладені на мови народів СРСР, а окремі видання опубліковані болгарською, чеською та німецькою мовами.
Багаторічна праця над романом про Т. Г. Шевченка «Тарасові шляхи» та романи, присвячені видатним історичним особистостям, свідчать про широту творчих інтересів Оксани Іваненко. Вона не лише створювала власні твори, а й займалася перекладацькою діяльністю, долаючи мовні бар’єри та наближаючи світ класичної літератури до українського читача.
Оксана Іваненко залишила по собі незабутній слід в історії української літератури. Її творчість, наповнена щирими емоціями, моральними цінностями та глибоким філософським підходом, продовжує надихати нові покоління. Сьогодні її спадщина є прикладом того, як можна поєднати любов до слова, педагогічний талант та активну громадську позицію в одне цілісне мистецьке явище.